Маленький гріх

- І все ж таки, - повернувся до старої розмови Азирафаїл. Навіть без другої частини речення Кроулі зрозумів, що мова піде саме про той час, коли демон очолював Шотландське повстання, а Азирафаїл вів дипломатичні відносини від лицарів круглого столу. Вони обговорювали це два тижні тому і демон мав надію, що після його майстерного ухиляння від відповіді, тема забулася. Але він не врахував, що ангели нічого не забувають. 

Азирафаїл підняв брову, зиркаючи на нього крізь дзеркальце заднього виду і Кроулі застогнав: він ніколи не витримував такого його погляду. 

- Ангеле, я не розумію, чого тебе так цікавлять мої мотиви. 

- Але ж мотиви - це дуже важливо. Ти запропонував мені взаємовигідну угоду, і хоча я тоді відмовився, але мені цікаво, як саме ти ставився до мене в той момент. 

- Тобі необхідне додаткове підтвердження моєї прихильності? - парирував Кроулі, віддзеркалюючи підняту брову Азирафаїла.

За вікном неслися види італійських рівнин, позолочені пшеницею та іншими злаковими культурами і ангел відвернувся, ніби зацікавлений особливо гарним краєвидом. Трохи помовчав, роздумуючи, перш ніж відповісти. 

- Немає нічого поганого в цьому бажанні.

- Звісно, нічого поганого! - швидко погодився Кроулі, відчуваючи холодок по шиї. Йому звісно подобалася звичка ангела аналізувати усе наволо, але іноді накатував страх, що: а раптом Азирафаїл додумається до розриву їх і без того, трохи дивакуватих відносин. - Добре-добре, якщо тобі так треба це знати, то... так. 

- Так?.. 

- Так. Я відчував до тебе... щось дивне. Ти мені подобався і водночас бісив до скрежету іклів. Але по-хорошому бісив! - Швидко додав демон, помічаючи хвилю дивного виразу обличчя в ангела. 

- А коли ти... відчув таке вперше? - запитав Азирафаїл після недовгої паузи. 

- Гадаю... - протягнув Кроулі, роблячи вигляд, що налагоджує бокові дзеркала, не зупиняючи ходу свого улюбленого Бентлі... втім після того, як він згорів вщент і дивом відновився, залишилося відчуття легкої фальші. Тож, майже улюбленого Бентлі. - Гадаю, що вперше відчув цей дивний дискомфорт у еллінські часи, - ангел тепло посміхнувся, навіть якщо демон знов замінив слово "любов" на чудирнацький синонім. Він навіть трохи засяяв від щастя і Кроулі подумав, що це вартувало його словесних страждань, милуючись крадькома.

- Це тоді я пригостив тебе вином? 

- Так, дійсно, пригостив. 

- Тоді, - яскраво посміхнувся ангел, - в пам'ять про ті часи, я сьогодні пригощаю.

- Облиш, ангеле. Ми не в Греції, вочевидь, - він невизначено махнув на лобове скло, за яким вже наближувалося місто з низькими будиночками, кольору слонової кістки. Поряд з містом розкинувся апельсиновий гай, поки ще зелений, але не менш розкішний, ніж взимку. 

- Тим не менш, - наполегливо поклав він свою долоню на коліно Кроулі і останній лише дивом не сіпнув чутливе кермо. - Я обрав цей ресторан і хочу тебе пригостити. Не відмовляйся. 

- Як для ангела, ти надто добре вмієш спокушати, - пробелькотів демон. 

- У мене був чудовий вчитель, - пустотливо додав він, перш ніж забрати руку. 

До ресторану вони мчали надто швидко, як для вузьких провулків старого італійського містечка. Ангел вже трохи звик до його неповторного стилю водіння, але все одно сіпався кожен раз, коли на дорозі траплявся не найспритніший пішохід. 

- Які ввічливі ці італійці, - буркнув Кроулі, споглядаючи у дзеркало, як чоловік, ледь-ледь відстрибнувши з-під колес машини, показує непристойний жест.

- Можливо вони були б ввічливіші, якщо б ти не загрожував їх життю. 

- Цього ніколи не станеться, - закотив демон очі догори, міркуючи про можливість аварії. 

- Дай-то Богиня, - хмикнув ангел і додав, аби трохи відволіктися: - Закладаюся, тобі сподобається цей ресторанчик. Мій знайомий клявся, що тут подають найкращу пасту в Італії. А соус маринара за оригінальним рецептом росписував так, ніби її роблять воскреслі кухарі з іллірії.

- Ти ж не був тут за часів іллірйських племен? 

- Ні, не довелося. Якраз займався розповсюдженням слова Всевишньої на Індійському півострові. І це ще одна причина, чому мені цікаво скуштувати тутешніх страв. 

- Закладаюся, що твій знайомий сильно прикрасив дійсність. 

- Що ж, подивимось, - впевнено кивнув Азирафаїл, а Кроулі вкотре подивувався його не-янгольскій наснаги до суперництва. 

Бентлі зупинився біля розкішної споруди із аркою, що вела до внутрішнього подвір'я ресторану. Вивіска латиною "Volturi" промовляла до гостів про багаторічний досвід ресторану в задоволенні примх і забаганок. Кроулі мимохідь подумав, що тут має бути хороше вино. 

- Ледь не забув, - захоплено промовив ангел, притримуючись за поданий демоном лікоть. - Гостів тут зустрічає сам власник ресторану, уяви!

- Вау, - трохи фальшиво здивувався Кроулі, отримуючи жартівливу шпиньку від Азирафаїла.

- Будь милим. 

- Я завжди милий. 

- Амінь, - кивнув ангел, перш ніж піти вперед.