Розділ 8 . Повернення

 З останнього разу коли я бачила Натусю минув рік.

Були можливості зустрітися раніше, але я всіляко оминала їх, бо не була ще готова до справжнього знайомства. І ось незадовго до нового року, ми стоїмо біля червоних воріт будинку, який я колись вважала своїм. 

 - Хвилюєшся? - Рома обійняв мене за плечі перед тим як натиснути на дзвінок.

 - Трохи …- чоловік поцілував мене у скроню, і я зрозуміла, що пиріг ,який я тримала в руках, тремтить — Хоча ні, сильно хвилююся. 

 - Я поряд. Ти обов'язково їм сподобаєшся. - він натиснув на дзвінок і моє серце зупинилося на секунду. 

    За цей рік відбулося дуже багато важливих подій, які привели мене прямісінько до цих воріт, де минулого року ми попрощалися з моїм  тоді новим знайомим.  

    Я влаштувалася на роботу в книгарню, знайшла невеличку кімнату в центрі міста ,яке ,до речі ,виявилося набагато більшим ніж я уявляла. З Ромою ми зустрілися знов майже одразу після початку мого нового життя і  проводили багато часу разом.  Тепер, ми не просто знайомі — я його наречена, зовсім як в казках, про які я колись мріяла.  Родини Горецьких і Цимбалюків стали дуже близькими друзями й виявилося, що та пара, яку я бачила разом з Оксаною та Геннадієм, коли вперше вийшла в парк — то таки були батьки Роми. Василина та Михайло Гарецькі. Вони прийняли мене, як рідну доньку і хоча ми ще не офіційно родина, вони вже стали для мені першими батьками. 

    Сьогодні особливий день для мене, бо я вирішила стати новорічною несподіванкою для Натусі, і вдягнула ту єдину сукню, в яку була вдягнена, коли висіла на ялинці. 

     Двері нам відчинив Геннадій. Мене офіційно представили й ми пішли в середину. Подвір'я залишилось таким ,яким я його пам'ятаю : просторим та засніженим. . Прийшли ми вже під вечір, тож сніг здавався блакитно жовтим, через місячне сяйво та світло від ліхтарів. 

Натуся сором'язливо стояла біля дверей , коли ми заходили в середину, але побачивши Рому, відразу кинулася до нього в обійми.

 - Привіт, красуню! Це тобі ! - він обійняв дівчинку і віддав їй пакунок з солодощами . - Познайомся, це моя наречена, Зоряна. 

 - Привіт, Натусю ! Приємно познайомитись? - я ледве вимовила ці слова поки Рома допомагав мені зняти верхній одяг. 

 - Вау! Тебе звуть як мою улюблену ялинкову іграшку ! І сукня так схожа на її! - дівчинка із захватом та посмішкою роздивлялася мене. 

 - Правда? Як цікаво ! Я, до речі, маю для тебе одну іграшку. - я відала дівчинці невеличку коробочку, яку щойно  взяла  з кишені. 

 - Дякую! - Натуся одразу взялась розпаковувати та дістала звідти маленьку фігурку, точну копію тієї, якою я колись була. Треба було бачити очі дівчинки! Вони аж спалахнули — О! Мамо, дивись що мені Зоряна подарувала ! Це ж Зоря ! 

 - Точно, як твоя була ! Дякуємо вам дуже ! Наша така минулого нового року розбилася, а нову ми ніде не знайшли  ,щоб така сама була . - Оксана була сповнена щирої вдячності, але б ми ніколи не розповіли, як замовляли цю іграшку в майстра, з точним описом деталей. 

Ромі я розповіла таємницю свого маленького життя і причину з якої збрехала йому про родичів. Він не відразу повірив, але прийняв мене з усіма дивинами й допоміг розібратися з новим  і незрозумілим для мене.

Цей новий рік був для мене наче першим. Коли я гралася з Натусею , а не вона мною.

    Коли я мала своє життя, про яке можна розповідати, про яке можна думати. Свої бажання, які можу здійснити разом з  близькими , власні прочитані історії, які обирала самотужки, свої думки, які могла обговорювати. 

     Перший рік коли я знала себе краще, ніж будь-кого і коли не почуваюся безпорадною, щодо власної  долі, і коли перестала боятися  бути собою.Коли до моїх бажань почали прислуховуватись і я почуваю себе не просто улюбленою іграшкою, а по справжньому цінною. 

     Спочатку моє рішення завдало болю тим, хто хоча б трохи знав мене — Натусі та Роману. Але це було необхідно для мене і я завжди буду вдячна їм, що вони все одно поряд.

  Маленька іграшка, точна копія минулої Зорі   ,тепер висить на тому самому місці, в тій самій кімнаті та дивиться на мене. Я могла й досі висіти там і спостерігати за чужим життям, якби не наважилася на перший крок і не влаштувала для усіх Новорічну несподіванку.