Розділ 7 . Хто я ?

Нові відчуття породили нові думки в голові, які до цього взагалі мене не турбували. 

     Я знала і пам'ятала усе, що бачила і чула про кожного з цієї родини, а про себе не знала геть нічого.  Навіть і не вдавалася в такі питання до зустрічі з Ромою.

    Пройшов вже майже тиждень з моєї невеличкої подорожі. Натуся с кожним днем гралася мною все менше, тож я мала достатньо часу поміркувати над усім. Особливо думки турбували вночі, коли я не спостерігала за підготовкою до нового року. 

Що мені тепер робити ? Чи зможу я повернутись до коробки після закінчення свят і жити далі ,ніби нічого не трапилося ? 

Минулої ночі я розглядала подарунки, які, як і завжди, заздалегідь були запаковані та розставлені під ялинкою. 

Кольоровий папір огортав коробки різних форм і розмірів. Особливого інтересу це в мене не викликало  аж поки я не прочитала надпис на одному з папірців, прив'язаного до пакунка" Натусі від Роми ".

Рома. Мій новий знайомий. Декілька днів тому я почула , як Оксана розповідала своєму чоловікові  про дивну розмову : 

- Роман Горецький дзвонив, сьогодні. - почала Оксана, коли вони з Геннадієм сидилі на канапі та дивилися на багаття в каміні. - Питав номер якоїсь нашої родички. 

- Якої саме ? - здивований Геннадій подивився на дружину .

-Я так і не зрозуміла. Казав, що її звуть Зоряна і вона приїжджала до нас нещодавно, уявляєш? - Оксана була трохи занепокоєна.

- Може він щось наплутав ? В  нас немає навіть знайомих з таким ім'ям. 

- Дивно. Не схоже на Романа. Ти казав в роботі він дуже педантичний і прискіпливий. - Оксана трохи заспокоїлася.

- Ну з ким не буває. Усі ми колись помиляємося. - Геннадій обійняв свою дружину за плечі й вони продовжили говорити про щось своє.

Так. Він мав рацію — усі помиляються, ось і я помилилася  тоді, коли дозволила себе провести прямо до дому. 

   От якби я насправді була їх родичкою, або просто людиною. В мене був би свій дім, номер і я могла б спілкуватися з тими, з ким хочу. Змогла б знов побачитись  з Ромою.

    За цей час я як ніколи відчула свою безпорадність. Згадала усі моменти  в яких могла б бути собою, але закривала очі на свої бажання , зі страху чи з неуважності. 

    Але хай там як і що, я не хочу більше дивитись на чуже життя, не маючи власного. Не хочу спостерігати й не мати можливості брати участь. Не хочу чекати ночі, щоб прочитати книгу, яку можуть і не принести в цю кімнату. І найголовніше  — не хочу більше боятися показатися такою , яка я є . 

    Натуся, Оксана, Геннадій та Дідусь вже декілька годин готувалися, щоб через 5  хвилин зустріти Новий рік. Ось  Дідусь в порадному костюмі та з гірляндою на шиї  розповідає дещо важливе , що я чула вже багато років поспіль, але не дослухалася,  як зараз.

- ... Тож давайте усі загадаємо бажання ! Треба дуже чітко сформулювати. Як ви скажете, так воно і збудеться. Але щоб усе вдалося , щоб впустити нові бажання і Новий рік у своє життя, треба як слід попрощатися зі старим. Відпустити усе, що заважає, залишити в старому році.... - дідусь продовжував свою промову, але далі я вже не чула. 

Мене осінила думка . Це саме те, що мені треба, щоб змінити своє життя - відпустити старе  .Залишилося лише набратись хоробрості.

- Мамо, мамо 15 секунд ! - вигукнула Натуся. 

- Вже 5 ! 4 ! 3! 2! 1 ! - прорахував Геннадій. 

- З Новим роком ! - усі разом вигукнули і торкнулися келихами з різними напоями .

    Це було останнім, що я почула. А далі — невеличке погойдування, бій курантів, свист у вухах  і  тоненький звук розбитого скла, який був заглушений радісними оплесками.