Розділ 4 . Неочікувані подарунки

Ніколи ще день не тягнувся так довго. Очікування з'їдало з середини, а вся сутність тягнулася до книжки на столику. Коли нарешті звечоріло і на  вулиці ввімкнули ліхтарі я була готова стрибнути з ялинки, аби тільки прочитати історію ще раз, але родина все ще була вдома готувалися піти на свято до когось з друзів. Весь цей час я прокручувала сюжет книги в голові, щоб не забути жодну деталь.  Чому тільки зараз мене почали так турбувати те, що відбувається на сторінках ? Я чула багато казок, що їх читали Натусі її дідусь, мама й тато. Це зажди було цікаво, але не більше.

       - Так мамо, вона в великій залі. Зараз візьму.

 Дівчинка ввійшла в кімнату в  приголомшливо гарній срібній сукні Але це не змогло надовго відвернути мою увагу від того, що забрала Натуся. Книга. Я проводжала поглядом цю історію в руках срібної принцеси й нічогісінько не могла вдіяти. Розчарування накрило мене з головою, тож коли наряджена у святковий одяг родина покинула домівку мені вже було все одно. 

     Місячне сяйво проходило крізь напівзашторені вікна. Я сиділа біля ще тепленького багаття і роздивлялася попіл. Думки були десь далеко, в тих місяцях, де мені не звично було їх знаходити. Напевно я просиділа б там цілу вічність, як би знала, що ранок ніколи не настане  і мені не потрібно було повертатися туди, де я більше не могла знайти спокою. 

        Щось змінилося всередині  й кров вперше прохала про пригоди та нові відчуття. Напевно історія Лускунчика так вплинула на мене.

     Сидіти тут було просто неможливо : стеля почала тиснути, забракло повітря і стіни давили з усіх боків.  Напевно це було не надто розважливо смикати, за завжди замкнені двері, але це те, що я зробила і вони, на диво, піддалися. Цікаво, чи давно їх перестали зачиняти ? А я навіть і не допускала можливості, що вони можуть бути відчиненими тому навіть не перевіряла. Скільки разів я могла гуляти по будинку замість того, щоб сидіти в цій кімнаті? 

Гаяти час не хотілося, тож я розпочала свою маленьку пригоду, яку не хотіла вже обмежувати стінами будинку. Здається до завтрашнього обіду ніхто не повернеться, тож не бути втрачати таку можливість. Вже через декілька хвилин огляду давно не бачених коридорів  я знайшла вхідні двері, які звичайно ніхто б не залишив відчиненими. 

        На щастя те, що відділяло мене від невеличкої свободи лежало недалеко. Я оглянула ящик біля гачків для одягу і знайшла запасні ключі. 

     Другий етап квесту: вийти за поріг, зачинити двері та сховати ключі в  кишеню, якої я не мала у своїй бальній сукні. Це питання також вирішилося раніше, ніж хвилювання встигло накрити мене ще більшою хвилею — сіра куртка висіла на гачку поряд з ящиками. Швидко вдягнувшись я вийшла, зачинила двері й попрямувала до вхідних воріт, по ходу оглядаючи доволі велике подвір'я. Крізь вікно воно здавалося набагато меншим. 

Морозне повітря щипало мені легені та шкіру. Дивні запахи заповнили усе довкола, і здалося, ніби щось холодне вже оселилося в середині мене. 

Я завагалася коли взялась за крижану ручку воріт і заплющила очі.  нічогісінько не знаю про те, що відбувається там, у великому світі. Якось чула настанови дідуся і мами Оксани в одній із казок, які вони давно розповідали Натусі "Не відчиняти двері незнайомцям ". А ще" Не розмовляти з незнайомцями" 

В обох казках був сірий вовк, і мені здалося, що таких має бути повно на вулиці. Я все ще можу завершити свою пригоду перебуванням на засніженому подвір'ї, це й так все значно більше, ніж я могла уявити.  З іншого боку Натуся стільки разів поверталася щаслива, Оксана та Геннадій постійно виходять за ці ворота і завжди поверталися цілими, часто навіть усміхненими. 

Відкривши очі, я побачила маленькі сніжинки, що нападали мені на рукав куртки. Вони були неймовірні, такі витончені й крихкі ! 

В тонку  щілину між дверима і стіною, я побачила широченну вулицю і маленькі будинки на протилежній стороні. 

Глибокий вдих і ворота відчинилися з гучним, коротким скреготом і так само гучно зачинилися. У зв'язці був ще один ключ, довший, і міцніший, що ідеально підійшов до замку у дверях.  

Я пішла вздовж широкої дороги біля воріт, все ще не вірячи, що отримала такий подарунок, лише спробувавши відчинити двері кімнати.