Розділ Тринадцятий

Аркін стояв перед дзеркалом у своїй невеликій спальні, вдивляючись у своє відображення. Його елегантний чорний костюм сидів ідеально – бездоганно скроєний, із витонченими деталями, що підкреслювали його струнку, спортивну статуру. На перший погляд, він міг бути ким завгодно: бізнесменом, адвокатом, навіть успішним підприємцем. Тільки не тим, ким він насправді був.

На краю ліжка лежала невелика сумка. У ній – усе, що знадобиться для операції. Відмички, маленький різак, невеликий пристрій для відключення сигналізації, рукавички. Кожна деталь була продумана до дрібниць. Це не вперше, але вперше ставки були такими високими.

Аркін поглянув на запрошення в золотому конверті, яке лежало на комоді. Усе здавалося таким простим: зайти як поважний гість, пробратися в кабінет господаря, відключити сигналізацію, знайти кольє – і зникнути так само тихо, як і прийшов. Але всередині його з'їдало відчуття, що цього разу все піде не так.

Він підійшов до вікна й поглянув на нічне місто. Яскраві вогні здавалися далекими й байдужими. У голові крутилися думки.

«Пан або пропав. Все або нічого. А якщо я провалюся? Що буде з Ненсі?»

Його рука мимоволі стиснулася в кулак. Ненсі... Вона була його всім. Її сміх, її допитливі очі, її віра в нього. Що з нею буде, якщо він потрапить за ґрати? Держава забере її, віддасть у притулок. Вона буде одна. А хто буде поруч, коли їй буде страшно? Хто розкаже їй казку перед сном?

– Тату? – Ніжний голос Ненсі пролунав за його спиною.

Аркін різко обернувся. У дверях стояла його донька, маленька й тендітна у своїй піжамі з єдинорогами.

Вона протерла очі й наблизилася до нього.

– Ти збираєшся на роботу? – запитала вона, дивлячись на нього злегка сонними очима.

– Так, принцесо, – відповів Аркін, нахиляючись до її рівня.

– А коли повернешся?

Він зупинився, не знаючи, що відповісти. Ніч обіцяла бути довгою, а можливо, останньою. Але він усміхнувся, ховаючи всі сумніви.

– Скоро, малеча. А зараз іди лягай. Я підійду, щоб почитати тобі казку, добре?

Ненсі кивнула, але не поспішала йти. Вона торкнулася рукою його щоки й тихо сказала:

– Я люблю тебе, тату.

Аркін відчув, як його горло стислося. Він обійняв її, міцно, але ніжно, бажаючи запам'ятати цей момент.

– І я тебе, Ненсі. Завжди.

Коли вона пішла до своєї кімнати, він ще хвилину стояв у тиші. Його погляд ковзнув до сумки, а потім знову до дзеркала.

«Це заради неї. Все це заради неї.»

Він узяв сумку, перевірив, чи нічого не забув, і кинув швидкий погляд на годинник. 18:45. Час вирушати.

Перед тим як вийти з квартири, він зазирнув до кімнати Ненсі. Вона вже спала, її маленька ручка обіймала м'яку іграшку.

– Солодких снів, принцесо, – прошепотів він і тихо зачинив двері.

Аркін зупинився на сходовій клітці, вдихнувши глибоко. Його пальці ледь помітно тремтіли, але він швидко взяв себе в руки.

«Все або нічого. Пан або пропав.»

Він спустився вниз і попрямував у ніч, залишаючи за собою тишу своєї квартири, з якої, можливо, повернеться не скоро.

Тим часом у своїй квартирі, Лара збиралася на туж саму вечірку. Вона стояла перед дзеркалом у своїй спальні, розглядаючи власне відображення. Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Це не страх, радше хвилювання.

Зустріч із незнайомими людьми, які живуть у зовсім іншому світі.

Вона почала з найголовнішого. Чорна мереживна білизна ідеально сиділа на її стрункій фігурі, додаючи впевненості, хоча ніхто, окрім неї, цього не побачить. Колготи з тонкої тканини підкреслили стрункість її ніг. Потім настала черга сукні.

Лара дбайливо дістала з шафи чорну мереживну сукню, яка облягала її тіло, немов друга шкіра. Вона завжди вважала її занадто відвертою, але цього разу зважилася.

«Ця сукня точно буде скромнішою, ніж те, що одягнуть інші жінки», – подумала вона, але це її не бентежило.

Сукня закінчувалася трохи вище колін, ідеально підкреслюючи її витончені форми. На шию вона одягнула намисто з перлів. Воно ідеально пасувало до загального образу, роблячи її схожою на Холлі Голайтлі, головну героїню фільму «Сніданок у Тіффані».

Потім Лара перейшла до макіяжу. Легкий тон, трохи рум’ян на щоках, туш для вій і помада природного кольору. Вона хотіла виглядати стримано, але водночас елегантно.

Її руде волосся впало м'якими хвилями на плечі – результат години, витраченої на голлівудську укладку. Лара обережно провела руками по волоссю, задоволена результатом.

Вона взула чорні туфлі на середньому підборі й ще раз поглянула на себе в дзеркало.

«Ну що ж, Ларо, ти неперевершена!» – сказала вона собі подумки, хоча внутрішній голос нагадував: вона все одно не належить до їхнього світу.

Її роздуми перервав дзвінок телефону. Ден.

– Привіт, я під будинком, – сказав він. Його голос звучав спокійно й привітно.

– Вже виходжу, – відповіла Лара, взяла маленьку чорну сумочку й кинула в неї телефон, ключі та блиск для губ.