Розділ Дванадцятий

Лара йшла тихою стежкою парку, перебиравши брошку в руках, яку їй подарував Ден. Це був гарний жест, і вона цінувала його увагу. Вона задумалася, згадуючи, як вони познайомилися. Ден працював кухарем у маленькій кав'ярні, яку Лара часто відвідувала після роботи. Він був завжди привітним, злегка сором'язливим, але яскравою особистістю. Його почуття гумору завжди вносило тепло в її день. Вони почали спілкуватися з ним на перших подихах знайомства як просто знайомі, але з часом стали близькими друзями.

Ще пам'ятала перший раз, коли він запросив її на каву після того, як вона щось розповіла йому про складнощі на роботі. Вони розмовляли годинами, і Лара раптом зрозуміла, що Ден став для неї людиною, з якою можна поділитися думками та переживаннями. Вони сміялися разом, підтримували одне одного і завжди знали, що є хтось, кому можна довіритися.

Але зараз... Лара відчула, як біль проникнув у її серце. Вона цінувала Дена, але серце її належало іншому. Аркін. Він був тим, кого вона не могла забути, хоча він і віддалявся від неї з кожним днем. Вона не розуміла, що сталося. Чому він так різко змінився? Чому не відповідає на її повідомлення, чому його «заняття» так постійно обмежуються словами «Зайнятий, працюю»?

Згадала їхній останній вечір разом. Ті розмови, де вона відчула, що щось важливе між ними зрушилося. Але чому він тепер так далеко? Чому вона не могла просто поговорити з ним, як раніше? Лара спробувала розібратися в його проблемах, але все було безглуздо. Щось у його словах вертілося в темряві, щось, що не давало їй спокою.

«Може, він знову в справі?» – думала Лара, але цю думку не могла вигнати з голови. Чи знову він потрапив у свою небезпечну колію, свою темну сторону життя? Вона знала, що його робота не була простою – і інколи вона підозрювала, що в його житті є не тільки грабіж, але й вбивства.

Але в її душі вирували сумніви. Вона не могла розібратися, що саме відбувається з ним. Були моменти, коли Лара майже впевнилася, що він щось планує. Пограбування? Чи, може, навіть вбивство? Вона не могла зрозуміти, чи була це її інтуїція, чи просто параноя, але щось у його мовчанні дратувало і відштовхувало її від нього.

Вона знову витягнула телефон і глянула на його останнє повідомлення, яке він надіслав ще вчора: «Зайнятий, працюю». І знову жодної конкретики. Тільки холодна, віддалена фраза. Лара відчувала, як її серце стискається, і навіть не помітила, як сльози почали заповнювати очі. Вона не знала, як до нього підійти, чи то вірити його словам, чи підозрювати, що він десь там, у темряві, робить те, чого Лара не могла зрозуміти.

Вона була на межі. Ні, навіть не межі – на краю. Вона не хотіла втрачати його, але не могла більше мовчати. Щось повинно було змінитися, і вона вже вирішила – вона не залишить це так просто. Лара не могла бути тільки спостерігачем у цій грі, у якій постійно губилася і він, і вона.

Вона знову підняла телефон, але цього разу її рука зупинилась. Ще один погляд на його ім’я – і вона відчула, як її серце стискається від болю. «Що ти робиш, Аркін? Куди ти зник?» – подумала Лара, а сльози, які вона не помітила, почали повільно капати на екран. Вона все ще кохала його, але не могла зрозуміти, чи повернеться він до неї, чи це було лише тимчасовою ілюзією.