Розділ Восьмий

Квартира Аркіна. Ніч.

Аркін сидів за столом, перед ним на папері був намічений план крадіжки. Наметки, фотографії, схеми – усе це було розкладено по столу в тому ж самому квартирному безладі, який він давно звик ігнорувати. Його увагу поглинало одне: кольє, яке він повинен був вкрасти. Він відчував, що цей план – не просто ще одна крадіжка. Це була спроба отримати гроші для дитини, що бореться за своє життя.

Телефон завібрував, і Аркін подивився на екран. Номер замовника.

– Ти готовий? – у слухавці прозвучав холодний голос.

– Так, але я хочу бути певним, що все йде за планом. Я не можу дозволити собі помилок.

– Не переживай, ти не перший, хто хоче це кольє. Все йде добре. Але пам'ятай, це не просто крадіжка, Аркін. Цього разу ти працюєш не тільки для себе.

Аркін відкинув голову назад, закриваючи очі на кілька секунд, щоб уявити свою ситуацію. Він почав з простих злочинів, але потім потрапив у цей небезпечний світ, де кожен його крок мав бути на вагу золота. Від усіх своїх дій він тільки сподівався, що зможе допомогти своїй доньці, але вже не був певен у своїх можливостях.

– Що ще треба зробити? – запитав він, намагаючись тримати голос спокійним.

– Все готово, ми вже все обговорили. Ти знаєш план. Просто забери кольє та передай нам. Все буде добре. Спершу потрібно потрапити на вечірку до Вандера, потім... – голос замовника був спокійний, навіть невибагливий.

– Поняв, – коротко відповів Аркін, кладучи трубку.

Коли він відставив телефон, раптово з іншої кімнати пролунав тихий голос.

– Тату? – Ненсі, його п’ятирічна донька, вийшла в коридор. Вона мала запитати щось, чого не могла зрозуміти.

Аркін повернувся і подивився на неї. Її бліде обличчя, великі зелені очі і тонкі локони, що спадали на плечі, вразили його ще сильніше. Вона виглядала настільки беззахисною, що кожен його крок на межі закону здавався ще важчим.

– Тату, що ти робиш? – запитала Ненсі, стоячи на порозі. Її погляд був сумним, в очах читалася невинність і цікавість.

Аркін посміхнувся, хоч і без сили, намагаючись не дати волю почуттям.

– Працюю, – відповів він, намагаючись зробити свій голос таким, як завжди. Це була брехня, але йому потрібно було, щоб вона не відчула цього.

Дівчинка тихо зажмурилася, дивлячись на нього, і після короткої паузи запитала:

– Тату, а ти прочитаєш мені казку перед сном?

Аркін відчув, як його серце стискається.

– Скоро підійду, – він схилився до неї, ніжно провів рукою по її волоссю.

– Лягай, я скоро буду.

Ненсі подивилася на нього ще раз, і після хвилинної паузи розвернулася й побігла назад у свою кімнату.

Аркін залишився сидіти за столом, розглядаючи план крадіжки. Він відчував, як болить те, що йому потрібно знову піти у цей темний світ, щоб дати їй можливість жити. Він знав: Ненсі страждає від рідкісної хвороби – респіраторного порушення, яке поступово знижує її здатність дихати. Без операції, яка могла врятувати її, залишалося мало шансів на її виживання.

Він залишив усе, чим жив до цього часу, – бій за її життя став його єдиною метою.

Знову дивлячись на схему, він на хвилину замислився. Йому доведеться йти на великий ризик, але це була його остання можливість.