Розділ Сьомий

Квартира Лари. Вечір. Лара сиділа за кухонним столом, чашка чаю стояла поруч, але вона навіть не торкнулася її. Її думки були далеко від теперішнього моменту. Вона намагалася зібрати в єдину картину всі уривки, які знала про Аркіна.

«Він навчався в моєму університеті. Всі кажуть, що нічого дивного не відбувалося. Він завжди був... звичайним.»

Їй здавалося, що вона знає його. Його обличчя, голос, навіть манери – усе це було знайоме, але тепер усе здається неправильним.

Лара дістала старий університетський фотоальбом, який вранці позичила в одного з викладачів. Вона відкрила його і почала перегортати сторінки.

І ось він – Аркін. Фотографія з університетської вечірки. Він стояв поруч із групою однокурсників, злегка усміхаючись у камеру. Здавалося, нічого підозрілого.

Але її увагу привернула інша деталь. В одному з кадрів, знятих на тій самій вечірці, позаду Аркіна була група людей, які виглядали стривожено. Їхні погляди були звернені не на камеру, а на когось поза кадром.

Лара нахилилася ближче. Її серце завмерло, коли вона побачила, що серед цих людей була... Аліса.

Вона пригадала, як колись подруга розповідала про цю вечірку. Тоді вона сказала щось про «неприємний інцидент», але Лара не звернула на це уваги.

Її телефон завібрував, змусивши її підстрибнути. Повідомлення від Аліси:

«Ларо, ти вдома? Мені потрібно поговорити. Це важливо»

Лара швидко набрала подругу.

– Алісо, що сталося?

– Ларо, я... я не знаю, чи правильно це говорити, але... – Аліса замовкла на секунду. – Тобі треба триматися якомога далі від Аркіна.

Лара відчула, як її дихання частішає.

– Чому ти так кажеш?

– Тому що я його знаю. Я... Ларо, я бачила, що він робив.

– Що ти маєш на увазі?

– Ну пам'ятаєш, я розповідала про ту вечірку в університеті? – Аліса говорила пошепки, наче боялася, що її хтось почує.

– Так, – відповіла Лара, стискаючи телефон міцніше.

– Тоді зникли гроші одного викладача. Це були серйозні гроші, але так і не знайшли, хто це зробив. Я пам'ятаю, що Аркін вийшов із тієї кімнати... і я бачила, як він ховав щось у кишеню. Але я мовчала, бо боялася його.

Лара відчула, як холод пробіг по її тілу.

– Чому ти тільки зараз мені це розповідаєш?

– Бо я не хотіла цього знати. Я хотіла забути. Але, Ларо, будь обережна. Я думаю, він... – Аліса замовкла.

– Що ти думаєш?

– Я думаю, він небезпечний.

Перед тим як Лара змогла відповісти, дзвінок обірвався.

Лара спробувала знову подзвонити, але Аліса не брала трубку.

Її телефон знову завібрував. Повідомлення.

«Не варто вірити у все, що вона каже»

Лара відчула, як кров стигне в її жилах.

«Тю, бля, за мною що хтось стежить? Чи читає мої думки?» – Подумала Лара.

Але тоді придивилася на екран телефону і побачила, що це повідомлення від Аркіна.

«Кому не довіряти?» - написала вона у відповідь.

«Алісі. Я тоді у парку підслухав про що вона розповідала. Дозволь все пояснити особисто» - написав Аркін у відповідь.

Доки Лара намагалася зрозуміти що відбувається довкола неї, телефон задзвонив. Це був Аркін. Лара тривожно взяла слухавку:

– Алло, слухаю.

– Ларо, зустріньмося, я поясню все особисто. Можна до тебе заїхати? – швидко пробурмотів Аркін.

Поки мавпочка в голові відбивала секунди мовчання, Лара обдумувала в що вона вляпалась. Але вчиняючи як дурепа, запросила до себе напівзнайому людину:

– Так, заїжджай. Адресу кину у повідомлення.

Аркін приїхав близько десятої вечора. Лара майже не дихала, коли почула, як його кроки наближаються до дверей. Вона відчинила і побачила його – трохи змученого, але все такого ж привабливого, як вона його запам’ятала.

– Ларо, дякую, що дозволила мені прийти, – почав він, заходячи до квартири. Його погляд був серйозним, навіть трохи стривоженим. – Ти заслуговуєш знати правду.

Лара жестом запросила його сісти за стіл, сама ж залишилась стояти, схрестивши руки на грудях.

– Говори, я слухаю.

Аркін на секунду запнувся, зібравши думки.

– Я знаю, що ти, мабуть, чула не найкращі речі про мене. І не буду брехати – у мене було кримінальне минуле. Після університету я потрапив у компанію людей, які займалися... не найкращими речами. Спочатку я думав, що це тимчасово, що я зможу піти, коли захочу. Але все виявилося не так просто.

Він потер обличчя руками, наче хотів стерти всі спогади.

– Але, чорт забирай, я не грабував тих грошей на вечірці, – його голос став більш емоційним. – Так, я тоді був у кімнаті, але не я це зробив. Хтось інший взяв ті гроші, а підозра впала на мене, бо я був там.

Лара стояла мовчки, уважно слухаючи.

– І тепер ти хочеш сказати, що я маю тобі повірити? – запитала вона, нарешті порушивши тишу.

– Так, – відповів Аркін впевнено. Його погляд зустрівся з її. – Бо я не хочу, щоб ти боялася мене. Я знаю, що виглядаю, як неблагонадійний тип, і в мене є своя частка вини в минулому, але я змінився.

Він підвівся і зробив крок до неї.

– Ларо, я не просто так все це тобі розповідаю. Ти... ти мені подобаєшся. Дуже. І я хочу, щоб ти це знала.

Лара дивилася на нього, розгублена і налякана одночасно. Її серце билося швидше, але вона не могла зрозуміти, чи це від страху, чи від чогось іншого.

– Аркін, це все... надто заплутано, – прошепотіла вона, опускаючи погляд. – Я не знаю, що думати.

Він зробив ще один крок ближче.

– Я не прошу тебе довіряти мені зараз. Просто дай мені шанс довести, що я на твоєму боці.

Його голос звучав так щиро, що Лара, як дурепа, відчула, як всередині щось змінюється.

– Аркін, – почала вона, але не знала, що сказати далі.

Їй хотілося вірити йому, але вона знала, що не може бути впевненою в його намірах. Її інтуїція кричала, що за всім цим ховається щось більше.