Розділ П’ятий

Темрява спустилася на місто, освітлюючи доріжки лише слабким світлом ліхтарів. Лара йшла алеєю, вдивляючись у темряву, де виднівся старий дуб.

Аліса чекала, загорнувшись у пальто. Виглядала вона втомленою і наляканою.

– Ти запізнилася, – нервово промовила Аліса.

– Вибач. Що сталося? Чому ти пропала?

Аліса озирнулася, наче перевіряючи, чи ніхто їх не підслуховує.

– Це про Аркіна. Він... він не той, ким здається.

Лара відчула, як холод пробрався до кісток, але змусила себе зберігати спокій.

– Що ти маєш на увазі?

– Пам’ятаєш ті новини про пограбування? І про... ті жахливі вбивства? – Аліса стишила голос до шепоту.

Лара кивнула.

– Я знаю, що він до цього причетний. Я... я була на одній з університетських вечірок в однієї з груп ще до того як вступила туди. Ну пам’ятаєш, коли зустрічалася з Ервіном. Так ось, я пригадала, що бачила його там.

– І що тут дивного? Це нормально що студенти влаштовують вечірки? Чи ти щось особливе побачила? – голос Лари здригнувся.

Аліса міцно стиснула її руку.

– Я бачила його обличчя. Точніше, він був у масці. Проте впізнала його очі, його ходу. Це точно він.

Лара відступила на крок, не в змозі переварити почуте.

– Це якась помилка...

Аліса похитала головою.

– Ларо, я впевнена, що тоді то був Аркін. У нас не таке велике місто, щоб сильно помилятися. І він щось знає про тебе. Мені здається, ти в небезпеці.

Раптом у темряві щось зашаруділо. Обидві дівчини обернулися, шукаючи джерело звуку.

– Хтось тут є? – прошепотіла Лара.

Тиша.

– Нам потрібно йти, – швидко сказала Аліса, тягнучи її за руку.

Але перш ніж вони встигли відійти, з темряви з’явилася висока постать. Аркін.

– Привіт, дівчата. Пізня прогулянка? – його голос звучав спокійно, але очі холодно блищали.

Аліса застигла на місці, не кажучи ні слова.

– Ларо, ти мене дивуєш. Я думав, ми розуміємо одне одного краще, ніж ти собі уявляєш, – сказав він, не відводячи погляду.

Її горло пересохло.

– Аркін, що ти тут робиш?

Він злегка посміхнувся і підійшов ближче, ідучи повільно, як хижак.

– Просто проходив повз. Але виглядає, ніби ви обговорювали щось цікаве.

Аліса стиснула руку Лари.

– Ми вже йдемо, — швидко сказала вона.

Аркін зупинився, подивившись прямо на Алісу, а потім перевів погляд на Лару.

– Бережи себе, Ларо, – промовив він з легкою посмішкою, що не дійшла до очей.

Він повільно повернувся і зник у темряві.

Коли після цієї дивної розмови дівчата розійшлись по домівках, Лара сиділа в повній тиші, намагаючись привести думки до ладу. Слова Аліси, поведінка Аркіна – усе переплуталося в її голові.

Телефон знову завібрував.

Повідомлення від невідомого номеру:

«Ти попереджена.»

Вона перевірила, чи були ще якісь повідомлення, але більше нічого не прийшло. В голові звучав голос Аркіна: «Бережи себе, Ларо»

Чи це він надіслав повідомлення?

Лара стиснула телефон і відкрила контакт Аліси. Їй хотілося зателефонувати, але було занадто пізно. Та й що вона могла сказати?

Її думки перервали глухі кроки за дверима. Лара застигла.

Кроки зупинилися. Вона напружено прислухалася. Можливо, це сусіди? Але потім пролунав звук повороту дверної ручки.

– Хто там? – її голос здався їй тремтячим і слабким.

Відповіді не було, але ручка повільно продовжувала обертатися.

Лара кинулася до телефону і набрала 911. Але замість того, щоб натиснути «виклик», вона застигла, дивлячись на екран.

Раптом усе припинилося. Тиша. Жодного руху за дверима.

Вона стояла нерухомо ще кілька секунд, потім наважилася зазирнути у вічко. Темний коридор виглядав порожнім.

Лара вдихнула глибоко, але це не допомогло вгамувати паніку. Вона швидко зачинила всі замки, перевіряла вікна і запалила більше світла в кімнаті.

«Це все параноя», – подумала вона, але серце все одно шалено калатало.

Її телефон знову завібрував.

Повідомлення.

«Не довіряй нікому.»

Лара вдихнула різко і з жахом відчула, як щось холодне пробігло по спині.