Розділ Четвертий

Аліса йшла додому після зустрічі темним провулком, коли її телефон завібрував. Вона дістала його і побачила повідомлення від невідомого номера:

«Ти занадто багато про мене дізнаєшся. Залиш це»

Її серце закалатало. Вона обернулась, але поблизу нікого не було.

Лара в цей момент вже була вдома, сиділа в темряві, обпершись об підвіконня, і дивилася на вогні міста. Її думки кружляли навколо Аркіна. Відчуття, що вона стоїть на межі чогось небезпечного, тільки посилювалося.

Раптом її телефон засвітився на столі. Повідомлення від Аліси:

«Мені потрібно з тобою поговорити. Це важливо. Можемо зустрітися завтра?»

Лара відписала майже одразу:

«Звісно. Щось сталося?»

Але відповіді не було.

Те саме кафе біля університету. На наступний день Лара прийшла вчасно, але Аліси не було. Її відсутність була дивною, враховуючи, що вона завжди була пунктуальною. Лара набрала її номер, але слухавку ніхто не підняв.

Вона замовила каву і чекала, але через 30 хвилин зрозуміла, що подруга навряд чи з’явиться.

Тримаючи телефон у руці, Лара вирішила написати ще одне повідомлення:

«Алісо, де ти? Я хвилююся»

У той момент двері кафе відчинилися, і Лара повернула голову, сподіваючись побачити подругу. Але це був Аркін. Його світле волосся відблискувало у денному світлі, а його постать видавалася ще більш стрункою і впевненою, ніж вона запам’ятала.

Він помітив її та, на її здивування, рушив до столика.

– Привіт, Ларо. Я не думав, що зустріну тебе тут, – сказав він, сідаючи навпроти без запрошення.

– Привіт, – вона намагалася тримати голос рівним, хоча всередині все переверталося. – Що ти тут робиш?

Він злегка посміхнувся.

– Просто проходив повз. Улюблене місце для кави. А ти чого тут?

Лара вирішила не згадувати про Алісу.

– Просто вирішила змінити обстановку, – коротко відповіла вона.

Він нахилився вперед, уважно дивлячись їй в очі.

– Ти виглядаєш напруженою. Щось сталося?

Вона зітхнула, намагаючись не показувати, як його присутність виводить її з рівноваги.

– Ні, все добре. Просто багато думок.

Він трохи посміхнувся і звернувся до бармена, щоб замовити каву.

– Знаєш, Ларо, ти завжди була загадкою для мене. Ще з тих часів, коли я навчався в університеті, а ти щойно вступила.

Це зізнання застало її зненацька.

– Правда? Чому?

Він подивився у вікно, немов уникаючи її погляду.

– Ти завжди виглядала так, ніби живеш у своєму власному світі. Але це було цікаво.

Її серце закалатало. Його слова звучали щиро, але чи могла вона довіряти людині, яка, можливо, приховувала страшну правду?

Раптом її телефон завібрував у кишені. Вона непомітно глянула на екран: повідомлення від невідомого номера.

«Якщо хочеш, щоб твої друзі були в безпеці, тримайся якомога далі від Аркіна»

Її серце пропустило удар.

Вона підняла погляд на Аркіна. Він спокійно пив каву, але щось у його погляді цього разу здалося їй ледь помітно холодним.

Увечері, по приходу додому, Лара стояла біля вікна, стискаючи телефон у руках. Повідомлення від невідомого номеру не йшло з її голови. «Тримайся якомога далі від Аркіна.» Хто це написав? І головне – чому?

Вона спробувала зателефонувати Алісі, але знову почула лише довгі гудки.

Її тривога росла. Аліса зникла, Аркін поводився надто спокійно, а тепер ще й це повідомлення.

Лара перечитала текст кілька разів, поки не помітила, що екран телефону потьмянів. Вона кинула пристрій на диван і заплющила очі, намагаючись зібрати думки.

«Можливо, це просто дурний жарт», – подумала во на. Але в глибині душі знала, що це не так.

Телефон знову завібрував. Повідомлення. Цього разу від Аліси:

«Ларо, я перепрошую. Не могла прийти. Мені потрібно поговорити з тобою. Це стосується Аркіна. Зустрінемось завтра в парку, біля старого дуба. 19:00»

Лара відчула, як серце почало швидше битися. Щось дійсно відбувалося.