Розділ Другий

Місяць світить крізь вікно, але нічна тиша тяжіє на кімнату, як важкий покрив. Лара сидить на ліжку, розмірковуючи про те, що відбулося. Її думки постійно повертаються до Аркіна. Вона не могла позбутися відчуття, що зустріч з ним – це не випадковість. І це не було схоже на звичайний флірт.

Той погляд, його слова... вони залишались у її свідомості, наче невидимий слід, що не давав їй спокою. Вона мала відчуття, що він знає щось, чого вона ще не розуміє.

Аліса зателефонувала кілька хвилин тому, запитавши, як вона себе почуває. Лара намагалася виглядати нормально, але була настільки заплутана у своїх переживаннях, що не могла сказати їй правду.

– Лара, ти знову у своїх думках? – голос Аліси через трубку був злегка насторожений.

– Так, просто... там так багато було людей. Я не знаю, що з ними було не так, – Лара розсміялась, хоча всередині її душа була порожньою.

– Ти знаєш, я не люблю, коли ти так говориш. Ти завжди так спостерігаєш за людьми. Тобі краще бути у моменті, а не у своїй голові, – сказала Аліса, і Лара відчула, як вона хвилюється.

– Я знаю, просто... – Лара замовкла, намагаючись згадати, що сталося після того, як Аркін пішов. Тої миті все здалося звичайним, але тепер вона не була такою впевненою.

– Ти знову про Аркіна? – Аліса не могла приховати свого зацікавлення.

Лара не відповіла одразу. Вона дивилася на відображення у вікні – темне місто, розмиті вогні та тіні, які наче тримали її за руки й не дозволяли рухатись далі.

– Я не знаю, Аліс, щось у ньому є таке... таке, що я не можу пояснити. Він дивний.

– Ти ще не можеш зрозуміти, чи тобі це подобається, чи ні? – Аліса знову здогадувалась.

Лара подивилась на годинник на столі, намагаючись усунути спокусу розмірковувати над його словами ще глибше.

– Точно, – відповіла вона. – Він не схожий на інших. Може, це просто інтуїція, але... я відчуваю, що він знає більше, ніж показує. І мені це не подобається.

Аліса мовчала на іншому кінці лінії. Потім її голос став серйозним.

– Ти повинна бути обережною, Лара. У таких випадках інтуїція рідко помиляється.

– Так, я знаю, – Лара зітхнула, прикривши очі. – І я точно хочу розібратись у всьому цьому. Це точно не просто випадковість.

Коли Лара поклала телефон, її погляд знову сіпнувся до вікна. Вона почала відчувати якусь неймовірну тяжкість на душі. Чи це був страх, чи, може, передчуття чогось більшого, ніж вона могла собі уявити?

Знову її розум натрапив на Аркіна, на його усмішку, на його погляд. Чому він був таким упевненим? Що він знав?

Лара піднялася з ліжка і почала неспокійно ходити по кімнаті. Існували ще деякі деталі, які вона не могла згадати з їхнього діалогу. Але вони все одно не давали їй спокою. Щось змушувало її сумніватись у своєму сприйнятті.

І тут вона згадала...

Ще на вечірці, під час їхньої розмови, Аркін згадав про подорожі. Він сказав, що іноді люди можуть змінюватися. Але це не звучало як просто фраза. Це була фраза, яка більше нагадувала про можливість чогось темнішого. Щось, що змушувало її думати, що за ним щось приховано.

І все це йшло кудись у глибину її підсвідомості. Вона відчула, як це почуття не дає їй спокою, наче вугільний пил у легенях.

Лара знала: вона не зможе уникнути цього. Не зможе просто забути Аркіна. Він стане її одержимістю. І, якщо вона не зрозуміє його природи зараз, то на наступних кроках він буде все ближче. А її життя... зміниться.