Розділ 27

Я сиділа на кухні попиваючи чай (єдине, чим я змогла наповнити свій шлунок) і нервово крутила чайну ложку по столі.

Через відчинене навстіж вікно почувся звук мотору та тріскаючого під колесами каміння.

«Він приїхав.»

Невпевнено покрокувала на вулицю.

Річард вже вийшов з машини: він ішов опусивши голову, роздивляся біле каміння, яким була викладена стежка. Раптом підвів очі. Його погляд потрапив на мене і він зупинився. Кілька непевних секунд і рушив далі.

- Привіт. - невпевнено привіталася я.

- Привіт.

«Навіть не дивиться на мене…»

- Будемо на у будинку чи на вулиці?

- У будинку. - холодно відказав артист і зайшов всередину.

Він рішуче покрокував на кухню. Сів на коричневу канапу, біля скляного столика, який вже встигли замінити, після інцинденту з рукою Генрі.

- Можливо, чаю чи кави? – кажу, крокючи за ним.

- А віскі є?

Я кивнула головою. Дістала з шафки пляшку і дві склянки.

- Ти теж будеш? - здивовано поглянув чоловік.

- Так.

- Здається, ніколи раніше не бачив, щоб ти пила віскі, тим більше з обіду. Цікаво, що вчора я і Генрі застав мало не з самого ранку зі склянкою. Вже звички один від одного переймаєте.

Я спантеличено та засмучено опустила погляд.

- Я досі ніяк не звикнуся з думкою, що ти і… він.

Вілл схватив зі столика тільки що наповнений мною стакан, зробив великий ковток.

- Як так? Як?! – ще один ковток, - Я знаю, що почав мало уваги приділяти тобі. Знаю, що став рідко приїжджати, але ж… Чорт!

- Ми… Ми були просто друзями. – несміливо почала я. - Тобто… Просто розмови по телефону. Просто спілкувалися. А коли ми з тобою розійшлися… Минув приблизно тиждень. Він неочікувано приїхав пізно ввечері. Думав, що й тебе зустріне, а застав лише заплакану мене. Почалися допити чому я в такому стані. – я тремтіла від хвилювання, і мої слова теж, - Розмови. Трохи алкоголю. Але не так, щоб вп’яніти. Він мав іти. Але… Почалися дитячі забавки, жарти, так як Генрі це зазвичай робить, і… Одним словом. З того часу ми зійшлися. З того часу зрозуміли, що дружба була ілюзією.

Вілл налив собі ще алкоголю, і відразу майже все випив.

- Як довго це тримвало? Ти казала він кинув тебе.

- Трохи більше місяця. І, так. Кинув. – я взяла свою склянку, відпила зовсім трішки. Моє обличчя прийняло смішну гримасу від міцності напою, - Якось у ввечері йому хтось подзвонив. – я зупинилася від пекучості градусів у роті. Вдихнула гибоко, намагаючись остудити вогонь на язику.

Здається Річ посміхнувся на мою реакцію.

 - Після того дзвінка Генрі був дуже засмучений. Ліг спати, не розмовляючи зі мною. А зранку я знайшла записку. Він написав… написав, що не любить мене. Що краще б ми і далі лишалися друзями.

-  А мені сказав, що зробить все аби допомогти з тобою помиритися.

- Так. Тепер я це вже знаю. Він побачив, що я передивлялася наші фото, і вирішив, що я ним хочу закрити почуття до тебе.

- Що за фото?

- Телефон створив відео-спогади. І як злий жарт саме в той момент прийшло повідомлення про це. Я й без задньої думки ввімкнула подивитися, що там. Я люблю такі кліпи. А там ти і я… Генрі повернувся, після того, як виявилося, коли поговирив з тобою… Побачив, що було в мене на екрані. Засмутився, розізлився. Дофантазував на емоціях.

- І це підштовхнуло його нас помирити…

- Ага.

- Яка ж дурня…

Ми замовкли. За вікном було чути як співають пташки. Десь неподалік проїхала вантажівка.

- Але ж, чорт забирай, ви ж розуміли, що у будь-якому випадку зустрінетеся? Тобто, він - мій друг, учасник групи, ти – моя дівчина і, можливо, майбутня дружина…

- Так. Ми це прекрасно розуміли. Думали, що закриємо все образами один на одного. Будемо ігнорувати. Грати, що ми і далі хороші друзі. Але…

- Не вийшло...

- Не вийшло… Я так розгубилася, коли побачила його в студії. А ще складніше стало, коли ми поговорили, і вияснили, як все було насправді. Тоді вже образам не було місця. Тоді ми почали жалкувати за те, як ти сказав, яка дурня склалася. Про те, що не зізналися тобі у всьому хоча хотіли від перших днів. Про те, що не поговорили, коли він побачив, що я дивилася те відео. Про те, що напридумували образ і все самі собі заплутали.

Річ слухав мене. Бовтав коричневу рідину у склінці та роздивлявся її. Після не тривалої мовчанки, він врешті промовив:

- Чому ти вирішила все мені розровісти? – вперше за вечь цей час Вілл глянув на мене.

- Я більше так не могла. Генрі було боляче бачити нас разом. Він страждав. А мені… Мені було добре з тобою, - я підвела очі на нього, - але ж… В одночас теж нестерпно боліло. Бути поряд з Генрі, але в стосунках з тобою… Це несправедливо. Не чесно. Брехливо і неправильно.