Розділ 24

- Зайдемо з чорного входу, - промовив Генрі, коли ми приїхали. – Тобі тут дуже сподобається. Вчора, коли я їздив сюди на репетицію, я зразу подумав, що ти була б у захваті від такої атмосфери.

- Ти мене заінтригував.

- Я цього й прагнув, - посміхнувся він, - Мені треба іти відразу за сцену, підготуватися. А тебе проведуть до зали. У нас, наче має бути солик перед самісінькою сценою.

- Гаразд.

- Сподіваюся, ти не будеш нудьгувати. Трішки доведеться зачекати.

- Не буду. Я ж не… - я розміялася, - Хотіла сказати, що я не Маленька…

Чоловік теж засміявся.

- Порозглядаю все, вип’ю шампанського, зроблю кілька фото. Я знайду чим себе зайняти.

Зал був темно-синього кольору із срібними елементами, обставлений маленькими столиками, покритих білими скатерками. У середині круглих поверхонь  стояли свічки в прозорих склянках, а поруч, у кришталевих вазочках, красувалися білі троянди.  В кінці зали, по центру, була підготовлена невелика сцена, де музичні інструменти очікували на музикантів.

Генрі не помилився – наш столик був зарезервований попереду.

Офіціант запрпонував шампанського. Кілька фото: дуже вже естетично виглядало ігристе поряд з трояндами і свічкою. Кілька селфі. Поділилася ними з подругою.

«Я бачу, тобі там точно не сумно…» - Віка.

«Сумно? Дуже сумно, але не в тому сенсі.» - я.

«Ви з Річардом поговорили? Чи ти досі викручуєшся?» - Віка.

«Поговорили. Тобто… Він сказав, що не буде тиснути. Сказав, що всі розмови будуть, коли мине тиждень.» - я.

«А Генрі?» - Віка.

«Все складно. Намагаємося уникати один одного. Проте, сьогодні… Цей концерт…

Віка, у мене дивне передчуття» - я.

«Не накручуй себе.» - Віка.

На сцені додалося світла. Вийшов барабанщик, гітарист та саксофоніст.

«Насолоджуйся вечором!» - Віка.

«Постараюся.

Мушу йти. Починається». – я.

Подруга поставила лайк на повідомлення.

Почав грати саксофон. Невеличке його соло і світло прожектора падає на рояль. За мить там з’являється Генрі.

«Sure», «Magice», «Flaws», «Еnough” й інші прекрасні пісні виконавця.

«Буквально трохи більше року тому це були улюблені композиції, які я кожного дня слухала в навушниках. Вони всі: Генрі, Річард, Макс і Гарді - були просто улюбленими співаками, артистами на чиї концерти я мріяла потрапити. А зараз я живу в одному будинку з «New». Я в стосунках з Річардом Віллом, хоча донестями закохана у його друга. І зараз я розриваюся між ними двома, з думками про те, що робити далі…

Напевно краще вони б і далі лишалися просто улюбленими співаками…»

- Дякую! – промовив Генрі у мікрофон, - На цьому я з вами прощаюся. Гарного усім вечора!

Чоловік вклонився. Ще раз окинув поглядом глядачів, і попрямував зі сцени до нашого столика.

- Що скажеш?

- А що я можу сказати? Ти був, як завжди, неперевершений. – посміхнулася я.

- Приємно чути. – його погляд затримася на мені.

- Шампанського? – запрпонував офіціант.

- А можна віскі, будь ласка?

- Звичайно, сер.

Весь наступний час вечірки ми слухали інших виконавців, пили алкоголь і періодично спілкувалися на різні банальні теми або ж ділилися враженями від виступів.

Вечір пройшов вдало. І найголовніше – без пригод. Чуйка цього разу мене підвела. Єдиний момент, який сколихнув спокій це:

- Пробачте мені мою цікавість, але... Генрі, це твоя…? - запитала якась знайома Тейлора.

- Подруга. Це моя подруга. – відповів він, - І… - погляд на мене, - нічого більше.