Розділ 22

Мар’яна схватила тацю з фруктами і вибігла.

Я обперся об тумбу, на якій тільки що цілував Маленьку. Зжав краї поверхні, що долоні стали білими, під колір кухні.

- Хух… - гучно видихаю.

Підходжу до вікна. Воно панорамне і як раз виходить на басейн. Проте під певним кутом. І це прекрасно, бо інакше нас могли б побачити.

Мар’яна підходить до столика. Біля неї з’являється Річ, з якого рікою стікає вода. Вони про щось розмовляють. Річ забирає з її рук тарілку. Прижимає до себе, і я перетворююся на вулкан, що от-от прокинеться.

- Чорт! –  до болі зжимаю кулаки.

Стрибок у басейн. Руки зжимаються ще більше, так, що я їх не відчуваю.

Їхні голови винирають з під води. Посмішки. І… Він… Річ цілує її…

Вибух. Вулкан прокинувся.

Іду до скляного кавового столика. Сідаю на канапу поруч з ним. У вухах дзвін, свист. Тіло судомить від люті.

«Спокійно… Спокійно, Генрі…»

Пауза. Пальцями тру скроні, наче так зможу стерти з голови картину, яку побачив.

Картину… Річард і моя Маленька. Вдвох. У басейні. Цілуються.

Судоми стають сильнішими. Шум у голові стає гучнішим. Я більше не контролюю себе.

Зі всієї дурі вдаряю кулаком по столу. Скляна повенхня розбивається на дрібні друзки.

По руці проходить жар. Рана. Кров. Аде я не відчуваю болю. Фізичного. А в середині цей біль нестерпний.

- Генрі! – бліда, перелякана забігає Мар’яна, і зразу кидається до мене.

- Все нормально. Стіл розбився… - холодно промовляю я.

- Твоя рука! – дівчина сідає поряд, на канапі, і оглядає мою руку, - Рана наче не глибока. Принесіть аптечку, - каже хлопцям, і вони синхронно вибігають, - Як так сталося?

Вона дивиться мені прямо в очі. Стурбована. Мила. Ніжна. Співчутлива.

- Я бачив як ви цілувалися в басейні… - промовляю розлючено, - і… Стукнув рукою по столу.

- Ти зовсім зглузду з’їхав?! Ти ж міг… Могло б бути набагато все гірше…

На її очах сльози. Вона опускає погляд вниз. А я лівою, цілою рукою, притягую її до своїх губ.

- Давай швидше! – чую голос Річарда з коридору. Відпускаю її.

Поки Мар’яна обробляє мені рану, ми постійно переглядаємося.

Не можу я себе втримати. Не можу не дивитися на неї. Не можу не злитися, коли Річард поряд з нею. А за те, коли він її обіймає… А коли цілує…

Я маю її цілувати! Я маю її обіймати!

«Я так тебе люблю, Маленька! Так люблю!»