Розділ 18

Річард

Вона моя. Вона знову стала моєю. Вона погодилася на мою пропозицію.

У мене є місяць, щоб переконати її, щоб завоювати її повністю.

З Мері настав остаточний кінець. Ми почали процес розлучення. І коли діло буде зроблене – а так як це за спільним рішенням, адвокат обіціє, що все буде швидко – я зроблю пропозицію Мар’яні. Ми одружемося. Будемо жити в Англії. Я вже почав розглядати варіанти для покупки квартири.

За кілька днів від’їжджаємо до Лондона. Хочу познайомимти її з моїм життям там. Потрібно було давно це зробити. А зараз це буде ще простіше. Мері ж нарешті погодилася на розлучення, перестала мене мучити. За два тижні, коли спливе наш випробовувальний місяць, я оголошу про розлучення й про стосунки з моїм Карамельним Сонечком. Можливо і пропозицію відразу зроблю. Та з шлюбом я не буду наполягати. Мар'яна має звикнути до нової країни, до нового життя.

Ось вона легкість, ось воно щастя. Ось воно кохання.

Генрі

Повенрувся до Англії. Повернувся до свого колишнього життя.

І справді, про що я думав, коли зійшовся з Мар'яною? Щей умудрився сказати, що кохаю її. Дурень… Яке кохання? Тим не менше – це був досить гарний час… Чудових, романтичних, і, до біса, пристрасних півтора місяця.

Піддався спокусі. Придумав, що закохався. Хоча насправді, мені ж було байдуже.

Байдуже.

Було байдуже, і зараз байдуже.

Байдуже, що більше вона не подзвонить.

Байдуже, що вона більше не подивиться на мене очами наповненеми любов’ю, світлом і теплом.

Байдуже, що не прокинуся більше з нею ніколи в одному ліжку. Не вип’ю з нею ранкової кави.

Байдуже, що не подивимося ввечері фільм, від якого вона буде або плакати, або сміятися, або емоційно розповідати про моменти, які їй найбільше сподобалися.

Байдуже, що не почую карамельний запах її парфумів.

Байдуже, що не зможу не те, що поцілувати, а навіть торкнутися до неї.

Якщо собі це все проговорювати, наче мантру, чи стане мені справді байдуже? Я вже більше двох тижнів намагаюся переконати себе в цьому.

Мар’яна

Я погодилася бути з Річардом.

Я погодилася повернутися до нього і зі всіх сил намагаюся забути про Генрі. Проте таке враження, що чим більше стараюся, тим гірше це виходить.

Але Річ дуже щасливий. І я роблю все аби він таким залишався.

Вдавати до нього любов мені не потрібно – я його люблю. Інакше. Не так як Генрі. Але справді дуже люблю.

На початку ось цього нашого з Річем місяця я сумнівалася чи зможу з ним бути, мені й досі щемить через Тейлора. Та тепер бачу, що зможу. Мені ніби добре з ним. Тобто, коли він поряд мені стає легше. Мені так не болить.

Лишилося два тижні. Два тижні в Лондоні і я маю дати відповідь. Та я вже готова її дати. Я хочу бути з Річардом.