Розділ 17

Великий концертний зал. На сцені рояль, на підставці саксофон, дві гітари: акустична і бас, а ще мікрофони.

Темнота. Лише сцена освічується.

Зал, з бордовими складними кріслами – порожній. Лише я, і по два боки від мене мама, а з іншого сестра.

- Мар'яна, то ми ось це зараз на конценрті ось цього твого Генрі? – чую мамин голос справа.

- Так. Зараз він уже вийде на сцену, – відповідаю пошепки. – Я кілька хвилин з вами посиджу, а тоді піду за куліси, бо ще маю теж сьогодні виступати.

- Добре. – лунає зліва голос Ані.

«Я маю виступати?» - лунає в голові, - «Дивно…».

Заграли перші ноти однієї з моїх улюблених пісень – «You”.

На сцені з’явився Тейлор у червоному костюмі. Здається я вже бачила цей образ… Чоловік вклонився і сів за рояль. Починає співати. Я застигла, наче боялася своїми рухами, і навіть диханням, зіпсувати момент. 

Виступ був як завжди прекрасним… Серце несамовито билося, а коли він раптом затримав на мені погляд, взагалі мало не вискочило з грудей.

Коли чоловік доспівав пісню та розпочав другу, я нахилилася до сестри, прошепотівши:

- Я вже йду. Ще передягнутися потрібно.

- Іди, іди, - не відводячи очей від сцени промовила вона.

Я заходжу в кімнатку темно-коричневого кольору. Притомлене світло, вікон немає. Із меблів лише дзеркало вище мого зросту, а поруч вішалка з одним єдиним червоним атласним платтям на тоненьких бретельках.

Я одягаю його, протягую руки за спину, щоб застібнути, але не виходить – схоже заїло замок.

- Хтось може мені допомогти?! – вигукую я, хоча розумію, що в цьому немає ніякого сенсу – тут нікого. Я сама.

Ще кілька спроб. Марно. Здається, якщо я ще хоча б трохи потягну, замок зламається.

- Чорт! – опускаю руки, і роздратовано дивлюся на своє відображення – мені ж бо через кілька хвилин на сцену!

- Можливо, я зможу? – почувся чоловічий голос, а за тим у дзеркалі, за спиною, я побачила Генрі Тейлора.

Дихання зникло, розхвилювалася – це ж мій улюблений співак.

- Ем… Буду … дуже вдячна, - дивлюся на його відображення.

Співак протягує руки, відчуваю легкий доторк його пальців і мене пронизує током. Сором’язливо, з трепетом дивлюся на нього через дзеркало. І ось замок піддається.

- Гарно виглядаєш. – каже він, обдивляючись мене.

- Дякую! – я повільно повертаюся і дивлюся в його очі.

«Зовсім вже здуріла?! І де та сміливість взялася?!»

- Немає за що… – артист теж дивися на мене. – Ти справді дуже гарна… Маленька…

«Маленька…

Маленька…?»

По щоках починають котитися сльози.

- Мар’яна! Сонечко! Прокинься! 

Я відкрила очі. Біля мене сидить Річард:

Що тобі такого наснилося, що ти розплакалася? Та ще і ім’я Генрі промовляла… - запитав він схвильовано у мене.

Перед очима пролетіли картинки із сну. Все тіло наче голками обкололо.

- Та якийсь кошмар… Але, чесно кажучи… - «зовсім не чесно…» - не пам’ятаю що саме.

- Моє Сонечко… - співак обійняв мене. – Я там сніданок приготував, тож піднімайся.

Кілька секунд роздумую.

- Ні… Не хочу. У мене відпустка, а значить можу повалятися, - повертаюся на бік і по голову накриваюся ковдрою.

- Та звичайно, що можеш, але… Тебе там чекає сюрприз.

- Сюрприз? – знову роблю паузу, – Ні, все одно не піду.

- От значить як? Добре. – він прибирає ковдру і піднімає мене на руки.

- Що ти робиш?! – вигукую.

- Не хочеш іти сама значить я тебе понесу, - Річ дивиться мені в очі і посміхається.

- Божевільний! – сміюся.

- Все завдяки тобі, - легенький поцілунок.

У кухні, на столі, стоїть букет моїх улюблених червоних троянд. Кава забрала у полон все повітря – її аромати розносяться по всій квартирі.

- Річард… - чоловік ставить мене босоніж на кахельну підлогу, - У мене немає слів… Ти… - кинулася йому на шию.

- Прошу, сідайте пані, - Вілл відтягує один із стільців, і коли я сідаю, ставить переді мною тарілку зі сніданком, - Ось Ваш омлет і кава. Приємного апетиту! 

- Омлет…

Пригадую ранок, коли готувала сніданок для нас з Генрі після нашої першої ночі разом. Це теж був омлет.

Пригадую те, який холодний Генрі тоді був. Коли просто пішов, ніяк не прокоментувавши те, що між нами трапилося. Пригадую те, як розізлилася і збиралася вибігти за ним…