Розділ 8

Місяць. Два. Десять. Рік... Рік стосунків з Річардом Віллом.

«Стосунки» на відстані. «Стосунки» з одруженим чоловіком. Поєднання – комбо.

Я завжди була такою правильною, совісною і хорошою – можливо, навіть до нудоти самій собі. А тут якесь демонятко приправило мене перцем: я здалася чаруючій харизмі Річарда.

Наша історія до запаморочення інтригувала, збуджувала, перетворювала кров у вогонь, який розжарював кожну клітинку до шаленої температури, осоливо, коли він був поряд.

Коли він був поряд… Один тиждень на місяць... Якщо пощастить, то два. Чоловік уклав договір з одним із відомих українських співаків на запис спільного альбому (як сольно, так і з New). Таким чином з’явилася причина зачастити йому до України без зайвих питань.

Жменька днів для того щоб побути разом.

Мало.

Мені було мало. Тим більше, часина виділеного нам часу йшла на роботу над альбомом. Я не хотіла тих стосунків: зрозуміло ж було, що нічого з того не вийде, але… Боже! Я ні з ким подібного ще не переживала. Пристрасть. Таємничість, адреналін від певної забороненості. Не лише мурашки, а зоопарк, який проноситься по тілу, коли Річард торкається мене. Коли Річард цілує мене. Коли ми кілька тижнів не бачимося, і тут його появав на порозі моєї квартири – він кидає сумку, миттю хлопає за собою дверима і штовхає мене в стінку. Ох… У ті моменти я втрачаю свідомість. У ті моменти зникає моя совість і хороша, мила дівчинка.

А потім… Вілл првертається до Англії - у голові запускається механізм думок про те, що він з дружиною, картинки, як вони разом проводять час. Совість-садистка, повільно, але впевнено штовхає тебе у прірву. І допомагають їй у цьому вірні друзі – сумніви.

Зараз я бачу як все зависло на одному місті, застрягло як машини в заторі у час пік. Проект закінчився. Річ став приїжджати набагато рідше. Совість далі грає зі мною.

Зустріч раз на два місяці, зв’язуємося раз на день. Ніби разом, а ніби й ні. Відчуття наче світ зупинився, Земля перестала крутистися. Ніби я бігаю по лабіринту і не можу знайти вихід, хоча знаю що він є. Він прямо перед носом. Я зовсім близько, щоб вийти з нього – лише зробити один крок. Мені відомо, яким саме він має бути. Коли я його зроблю на світлофорі загориться зелене світло, і затор на дорозі зникне. Цей останній крок, щоб ввімкнути зелений, буде важким. Але я знаю, що маю його зробити. Я зроблю його.