Розділ 4

Є в мене один пунктик… Я не люблю вставати пізніше дев’ятої. Коли сплю довше виникає відчуття втраченого дарма часу. По цій же причині ніколи не сплю вдень. Та сьогодні явно щось пішло не так...

Я розплющила очі. Розгублено подивилася на закрите фіолетовими шторами вікно. Пройшлася поглядом по біло-срібних шпалерах кімнати. Котра година? Не зрозуміло. Фіолетова щільна тканина дуже гарно справляється з своєю роботою. Наполегливо не пропускає ранкове сонячне проміння. Беру в руки телефон, що лежить на тумбі поруч з двохспальним ліжком.

- Майже одинадцята тридцять… Ну нічого собі… - промовляю сонним, хрипким голосом. - Але ж чому я дивуюся? Пів ночі прокрутилася… - повертаю телефон на сірувату дерев’яну поверхню, прикриваю очі рукою, і намагаюся спланувати в думках сьогоднішній день. Не виходить. Їх наполегливо в нокаут виводять спогади про вчорашній танець з Річардом Віллом.

Досі відчуття, наче це було не насправді. Але ж таки було. Ми з Річем пили каву у моїй улюбленій кав’ярні. Я була в його гримерці. Я була на його концерті. Ми танцювали на сцені. Проговорюю ланцюжок вчорашніх пригод – серце реагує на нього і своїм шаленим ритмом заставляє мене остаточно прокинутися. Посмішка, яка супроводжує пульсуючий танець в середині мене, знімає з обличчя сонний грим.

«Чи побачу я його коли-небудь ще?

Не знаю.

Сумно трохи від цього. Тим не менше, це був надзвичайний день. На цьому і зосередимося. Ніякого пригнічення!

А тепер, повертаємося до звичного життя. Два дні вихідних. Зустріч з подругою. Проаналізувати всі дані по переговорах, які мають відбутися на наступному тижні. Домашні справи.

Підйом!

Починаємо день!»

***

По дому я зробила все швидко. Ну, майже швидко… Серце ще досі розносили по тілу переповнену гормонами радості кров. Від того я моментами завмирала задумуючись. А ще ж і музика, яка переносила наче справжня машина часу у минулий вечір. Тому то я трохи спізнилася на зустріч з Вікою, яка цієї ночі повернулася в Україну.

Ще одна кав’ярня, яку я люблю. Жовто-гарячі стіни. Всі меблі зроблені з масивного, темного дерева. Багато свічок. Таємнича і тепла атмосфера, що заворожувала.

- Привіт. Пробач. Трохи замоталася. – обійнявши подругу, сіла я на проти неї за столиком.

- Привіт. Та дрібниці. Знову робота?

- Ні. Справи займуся ввечері. Трохи поряки в квартирі понаводила.

- Зрозуміло. А тепер, поки нам нестимуть каву - загадково глянула вона на мене, - розповідай. Бо мені з самого ранку терпець уривається.

- Про концерт?

Дівчина кивнула.

- Ну що ж… - не змігши стримати посмішки, промовила я, -  дуже шкода, що ти таки не змогла піти. Це виявився ще той деньок…

Демонструючи фото, відео, а також весь спектр своїх емоцій, я розповіла у найдрібніших деталях, все, що відбулося зі мною вчора.

Віка, витріщивши на мене шоковані очі, майже ні єдиного слова не вимовила, поки я не закінчила історію. Єдине, що лунало з її вуст це: «Що?!», «Ти жартуєш?!», «Такого не може бути!». Але це було! Це й справді сталося зі мною!

- Я зараз втратила дар мови… - заговорила врешті вона.

- Ага. Я тоді навіть дихати забула як.

- Та звичайно… - протягнула подруга, зробивши ковток капучіно, яке офіціантка нам принесла, поки ми розмовляли. – А знаєш, - її погляд набув відтінку хитрості, - дивно якось він себе з тобою поводить той твій Річард Вілл.

- Починається… - закотила я очі.

- А хі ба ж ні? Покажи мені хоч одного артиста, який весь день за собою таскав би свою фанатку.

- По-перше, він не «мій». Хіба що один із улюблених МОЇХ СПІВАКІВ. По-друге, нічого такого Річ не зробив. Так, сходили разом на каву. Ну то й що? А, по-третє, чисто теоретично – ТЕОРЕТИЧНО - якби щось і було. Припустимо, симпатія… Толку з того? Я дуже сильно сумніваюся, що ми коли-небудь ще побачимося. Не кажучи вже про те, що у нього є сім’я.

- Чисто теоретично… Припустимо… Сказала б я щось. Та краще промовчу.

- Та чому ж? Кажи. –  я випадковим рухом руки  збила із спинки крісла свою сумку. – Чорт… - кинулася я піднімати все, що з неї випало. – Потрібно купити щось із кращою застібкою. – збираю всі речі з дерев’яної підлоги гігієнічну помаду, дзеркальце, блокнот і… Конверт? – А це ще що? – повернулася я на своє місце.

- Що там? – зацікавлено нагнулася ближче Віка.

- Не знаю… - відкриваю і витягую глянцевий прямокутник, на якому англійські написи. – З-запрошення… - перевертаю – «До зустрічі! Тепер же ти не будеш нервувати як минулого разу? Хоча, я б дуже хотів побачити знову сором’язливий рум'янець на твоїх щічках. Річард Вілл.» - переводжу з англійської.

- І що це значить?  

- Це запрошення на прийом. Подібно тому, на якому я була колись… - шоковно дивлюся на подругу. – Але коли…? Як це потрапило в мою сумку? І як я цього не помітила?  Виймала ж готівку, коли вчора платила за таксі, а сьогодні клала телефон і виймала тут, коли прийшла…