Розділ 1

Велика пишна зала у червоно-золотих тонах. Грає спокійна музика. Офіціанти у білих сорочках та чорних желетках розносять шампанське та закуски гостям. 

При вході показала свій пропуск чоловікові у всьому чорному – такий серйозний, діловий, ні однієї емоції на обличчі – охоронець. І, у своїй червоній атласній сукні, яку придбала спеціально для цього вечора, і через яку боялася перечепитися  чорними туфлями на підборах, що взяла у своєї найкращої подруги, увійшла до зали ресторану.

Обережно крокую, озираючись довкола: «Враження наче потрапила у фільм. Дивовижно чарівне місце.»

Гостей не багато, усі вишукано одягнені: жінки - у вечірні сукні, чоловіки – у брючні костюми. Вони по декілька осіб стоять щось обговорюють. Я ж одна стала збоку, поряд з вікном.

Підійшов офіціант з шаманським.

- Дякую. – взявши бокал, я посміхнулась йому. Він стримано кивнув і пішов далі.

Маленький ковток шипучого напою і продовжую далі зачаровано розглядати зал.

Серце гупає від хвилювання. Воно знає, що сьогодні його очікує. Воно знає, що очі не просто любуються атмосферою і декораціями свята – вони шукають у натовпі знайому постать.

«Невже це справді станеться?

Невже скоро я його побачу?»

***

Ось вже котрий день поспіль, свій ранок я починала тим, що розглядала похмурі пейзажі за вікном квартири.

Дощ, мряка, літнє небо закрите хмарами, люди з парасольками, дощовиками або в капюшонах, проходили повз у своїх справах: хтось поспішав, бо спізнювався на роботу чи важливу зустріч, хтось вів на повідку ротвеллера в наморднику, хтось повертався, із супермаркета, нісши в руках пакети. А я засмучено дивилася на це, тримаючи в руках чашку кави, і намагалася налаштувати себе на оптимізм, хоча в голові лунало: «Я прошляпила свій шанс потрапити на концерт улюбленого співака…».

Оптимізмом явно навіть і не пахне…

- Може варто попрацювати…? – запитала сама себе – Може це мене відволіче…?

Я сіла за свій невеликий робочий стіл, увімкнула ноутбук, розклала необхідні папери і відкрила нотатник. (Закінчивши бакалавра, я таки спробувала влаштуватися у компанію, де хотіла працювати. Тож тепер, продовжуючи вивчати міжнародні відносини, здобуваючи ступінь магістра, я була помічницею у одного з деректорів фірми, куди так прагнула порапити.)

Завдань сьогодні було не багато, але з таким настроєм, є всі шанси, що виконувати я їх буду цілий день.

Задзвенів телефон – звук сповіщення.

- Напевно знову група з навчання… - важко видихнувши, розблокувала екран. - Ні… Це «ВІН» щось виставив на своїй сторінці… Цікаво…

Я відкрила допис і взялася читати.

«Розіграш на квиток-пропуск на «ЙОГО» вечірку?

Ну нічого собі!!!»

Сумна, сіра погода раптом почала набувати теплих і приємних, притаманних літу, відтінків. Дощ, який до цього засмучував, знову почав звучати як музика, яка надихала.

- Подивимося на умови… « …бути підписаним на мій акаунт» - звичайно ж я підписана -  «…в коментарях написати яку пісню любиш найбільше…, пояснити чим вона тебе зачепила. За кілька днів, програма вибере трьох випадкових переможців. Розіграш проводитиме менеджер…»

Відверто кажучи, після попереднього розчарування з білетом, мало вірилося, що я можу перемогти... Але іскри надії знову починали горіти в моєму серці.

Якщо є можливість потрібно її використовувати!

І ось він - вирішальний вечір. Ще один шанс.

Розпочався прямий ефір. Ведучий трансляції сказав кілька вступних слів, та, довго не тягнувши, перейшов відразу до основного.

Дякую йому за це!

На екрані починають швидко змінюватися імена – з таким же темпом калатає й моє серце, а потім різко перестає битися, коли зображення зупиняється на імені першої переможниці.

- Вітаємо Анну. Просимо її написати нам у приватні повідомлення, щоб підтвердити свій квиток. А ми тим часом продовжуємо.

Кілька кліків, - знову та сама картинка: з шаленою швидкістю змінюються імена усіх, хто вирішив випробувати свою удачу.

Дарина – друга дівчина, яка матиме можливість зустрітися з кумиром. Лишається одне, останнє місце.

Іскри надії, по трохи, по трохи починали гаснути, і в голові мелькнула думка, щоб вийти з трансляції:

- Тільки ще більше зневірюся й зіпсую собі настрій… - мій палець майже натиснув на кнопку, щоб вимкнути… – Ні. Таки додивлюся до кінця.

- А ось ім’я останньої, третьої переможниці – Мар’яна. Прохання, щоб підтвердити свій білет, написати нам у особисті.

- Що?! – підскочила я з ліжка. – Не може бути… Напевно почулося й привиділося…? – закриваю очі, примружившись – кілька секунд – відкриваю. На екрані досі бачу нік своєї сторінки. – То все ж не галюцинація… Та й ніби зі слухом у мене все в порядку. Значить… таки правда… Очманіти! – весело підпригую. Сусіди відреагували на мою радість стукотом по батареях.