Пролог

Автобус. Їду в університет.

Погода сьогодні сира, бліда і не привітна. Мої очі дивляться на сумні безбарвні краєвиди осені – настрій починає підлаштовуватись під картинку, яку уловив зоровий аналізатор і передав йому.

«Бути б зараз вдома, в ліжку, пити теплий чай, який пахне бергамотом та ваніллю, їсти молочний шоколад чи смачне тістечко, дивитися простий легкий романтичний фільм…» - думаєш, але знаєш, що попереду насичений різноманітними подіями, хвилюваннями і нервами день через лекції, семінарами, практичні заняття, до яких наполегливо готувалася.

Глибоко видихаю: «Важко й пів ночі не спала, але воно того вартує! Поставила мету: працювати у престижній закордонній фірмі, де можна співпрацювати з іноземними партнерами, багато подорожувати – от до цього й впевнено крокую.

Вдягаю навушники. Вуха вловлюють перші акорди фортепіано, удари мідних тарілок, додається труба. Починає співати чоловік з прекрасним баритоном.

Його голос, наче солодкий, свіжий мед, ллється через вуха прямо до серця і за кілька секунд заповнює його, заповнює душу. Картинка за, місцями подряпаним, вікном починає змінюватися. Але не візуально. Змінюється сприйняття і настрій з яким ти дивишся на те, що пропливає за склом бляшаних стін транспорту, які відмежовують тебе від зовнішнього світу.

Тепер це вже не бліді, сірі хмари, які закрили блакитне небо, це не вологість і сирість, це не сумна холодна осінь – це дощ, який красивими каплями стікає по склу, це жовте листя, яке вітер хаотично, естетично розносить по дорозі і обочинах, це запах мокрого асфальту, який ти вловлюєш, кожного разу, коли відкриваються дверцята транспорту, і всередину заскакує промерзлий пасажир.

Наступна пісня.

І ще одна…

Гармонії голосів, тембр виконавців, шикарне звучання фортепіано, скрипки чи іншого інструменту та їх поєднання. Прислухаєшся до кожної ноти, кожного акорду, пропускаєш через себе – закипає кров, серце зупиняється, перестаєш дихати – ейфорія… День на кілька десятків відсотків став кращим.

Так я слухаю улюблені пісні.

Не важливо, це джаз, чи рок, це соліст чи група, цій пісні п’ядесять п’ять років чи п’ять. Важливі почуття, емоції, які викликає музика. Тому мій плей-лист дуже різноманітний. Точніше… Він був різноманітним.

Одного дня, по дорозі в університет, коли я випадково натисла на паузу пісню, що грала в навушниках, мої вуха, десь там, поза межами мого світу створеного музикою уловили  тенор з певною «сипучістю» в голосі. Цей тенор співав англійською про те як сильно хоче відчути справжню любов. Співав прекрасно. Співав так, що табунами не лише мурашки, а всі комахи світу бігали по мені і моїй душі.

Мати гарний голос – це звичайно добре, але вміти використати всю його потужність, вкласти емоції, почуття, настрій, майстерно передати слухачам сенси – це те, що зі співака робить справжнього митця, оповідача, який ділиться своїми історіями, переживаннями, надихає, переносить із блідих, однотонних пейзажів у яскраві, насиченні, теплі місця.

Саме це моя творча натура й побачила у британському співакові на ім’я Річард Вілл, чия пісня того дня лунала з радіоприймача громадського транспорту.

Крім сольних проектів, Річард був ще й учасником однієї відомої групи - New, пісні яких я чула, але не знала хто виконує. Тепер же не лише знала, а й слухала.

Завершальною нотою букету мого щоденного натхнення і телепортації з реального у інші світи, став ще один співак, яким я до шаленості захопилася – Генрі Тейлор - ще один прекрасний тенор із великим діапазоном, який своїм звучанням відключає свідомість, заставляє зупинитися і забутися. По сумісництву, між іншим теж учасник New.

З тієї випадковості в автобусі, мій день тепер починався з улюблених пісень британських виконавців, а найбільшою мрією, не враховуючи поїздку до Англії, стало потрапити на їхній концерт: побачити і почути їх прекрасні голоси вживу.

Мрії… Ох ці мрії…

Дають нам стимул рухатися, ставити цілі і добиватися їх. Надихають, роблять щасливими, але ж інколи слабкими і вразливими також.

Мрії - це ще одна річ, яка додає нашому життю фарб, і, в деякій мірі, сенсу… Для мене це точно стало саме так. Моя мрія не просто додала барв і сенсу у моє життя, а перевернула його з ніг на голову. Точніше, це зробило її здійснення.