Розділ 17

Микита

За вікном ллє дощ, я сиджу в кабінеті та слухаю звіт заступника. Слава перестрибує з теми на тему і цим дратує мене.

- Чітко поясни, чому я бачу падіння виручки в ресторані?

- Та я ж кажу, нове меню не пішло. Старе теж приїлося. Кричав на шеф кухаря, той кидався в мене фартухом і ковпаком, тричі погрожував піти туди, де його кулінарні шедеври оцінять. Дістав вже француз недороблений!

- Тихіше, - помахом руки зупиняю балаканину. - Сам з ним поговорю. Він тямущий шеф, але з характером. Лєра чомусь краще за тебе знайшла до нього підхід…

- Так, але мої повноваження ти ж не знімеш?

- Поки не знімаю, Славо. Поки. Але сам розумієш, я плачу за результат. Давай далі щодо клубів пройдемося.

Заступник витирає рукавом піджака піт з чола, нервово смикає мишкою, відкриваючи переді мною по черзі таблиці зі слайдами. Вслухаюся, розуміючи, що пізніше ще раз перевірю. День і без цього в метушні. Хочеться міцну каву. Дивлюся на годинник, потім на двері. Помічниці досі немає на місці. Сьогодні у неї перша половина дня для об'їзду по закладах.

Минуло три дні, а я все ще, дивлячись на Лєру, згадую, як вона відкинула напускну стриманість у зоомаркеті. Як вона посміхалася і на короткий час мені здавалася щасливою.

Ото вже... Тільки дурень міг повести колишню дівчину до милих звіряток. І цей дурень я, її бос, згадую тепер, як горіли її очі чайного кольору. Не дивився я на кроликів, я дивився на неї.

Мало того, у мене зовсім вимилося з голови, які ми в той день вибирали відтінки. Яка обробка? Пам'ятаю, щось схвалив і уклав договір. Все, більше нічого.

Зате малюночок, доволі-таки дивний, повністю відбився у пам'яті. Навіщо вона його носить? Чому часто виглядає сильно переляканою? Ніколи при мені не відповідає по телефону, а то і зовсім прикидається тінню. На всі питання закривається безглуздими відмазками.

Можу з упевненістю сказати, що Лєра завжди відрізнялася від дівчат у моєму оточенні. І я б міг закрити очі на її бажання тримати в таємниці особисте... Але!

Вона моя помічниця, вона занадто багато чує і може дізнатися.

Я повинен бути впевнений більше у людях.

- Почекай, Славо. Мені потрібно відповісти, - кажу заму заткнутися, і приймаю виклик. - Так, слухаю, тільки швидко?

Зі мною зв'язався начальник моїх орлів з охорони.

- Микито Романовичу, я щодо вашої справі.

- Конкретніше можна? У мене повно справ до тебе.

- Звісно, але про це ви просили швидко і особисто доповідати. З приводу Валерії, вашої помічниці.

- Ну? - стукаю пальцями по столу в нетерпінні.

- Вона не проживає за тією адресою, яка вказана в анкеті. З'їхала ще до прийому на роботу. За місцем прописки теж не живе, вдалося акуратно з'ясувати, що її витурили з дому кілька років тому.

- Хм-м... - поки не знаю навіть, як реагувати. - Зв'язки з конкурентами як?

- Начебто чисто, але раптом шифрується? Починаємо стежити?

- Давайте, - підтверджую наказ і відключаюся.

Все ж таки Лєри стає в моїй голові занадто багато. Ні, я не вірю, що вона здатна працювати на когось за спиною. Тоді їй було б вигідно активніше втиратися до мене в довіру, разом проводити більше часу, а не здригатися кожен раз, коли викликаю до себе.

Щось не складається.

Працює вона старанно. Але сумніви є. Немаленькі такі сумніви. Спочатку вона не хотіла до мене йти на роботу, потім запевняла, що влаштувалася. Наступного разу сама прибігла сюди у відчайдушному стані і просилася на все, що завгодно, аби дав їй роботу. Відчуваю, щось з Лєркою відбувається. Раптом вляпалась у справжню халепу…

Слава з виглядом виконаного обов'язку закриває ноутбук. Начебто збирається йти, але продовжує крутитися на стільці.

- Ну як? Ти зустрічався з дизайнеркою? - цікавість з нього так і пре.

- Зустрічався. Вечеряли і заодно випробували нове меню, - таємниці не роблю, нас бачили співробітники з мого ресторану.

- А далі що? М-м… вона вручила десерт?

- Угу, вручила б. Якби у нас знову, чорт забирай, халепа не сталася. Чи ти забув, що позавчора був наліт з розбірками?

Слава з розумінням киває, бажаючи мені отримати від Тіни пристрасний десерт у самому найближчому часі. Та я і сам вже хочу відволіктися, аби скоріше вимкнути з думок помічницю.

Ніщо не повинно виводити мене з-під контролю.

Ніщо і ніхто.

Нові міркування Слави злять. З приводу Тіни розмовляв з ним спокійно, розслаблено. Варто було йому підняти іншу тему, як раптом в мені сказ піднімається.

- Ти можеш завтра Лєру відправити зі мною на завдання, вона ж без машини, - пропонує Слава.

- Тоді виділю їй машину. Сам їдь. Тим паче вам не по дорозі.

- Поруч взагалі-то, - з подивом хмуриться він. - І Лєра завжди відмовляється від машин.

- Є ще таксі. Славо, не роби з цього проблему, - дратуюся, сам не зрозумію чому.

Мені не приносить задоволення бачити їх зближення. Лєра, трохи що, біжить тепер до Слави, а він, ось який герой, переймається про неї. Треба ж які у мене під носом дружні співробітники. Навіть рикнути на них хочеться.

- Я без проблем, а ось вона на таксі навряд чи поїде. Лєра собі може дозволити тільки автобус. Наша прибиральниця і то багатіша за неї. Уявляю, як Лєра зрадіє зарплаті.

- Розберемося. Іди краще обдзвонюй меблеві фірми, - відправляю заступника і сиджу спантеличений.

Знаю тільки я, що Лєра отримала аванс. Перевів їй з особистого рахунку. Загадкова помічниця все більше дивує мене.

Зустрічаю Лєру, коли виходжу з приймальні. Зупиняюся. Придивляюся до неї уважніше.

- Добридень, Микито Романовичу! - помічниця бадьоро вітає мене, ховаючи за шафу зламану маленьку парасольку.

- Чи добрий?

Розглядаю повністю мокру, худеньку дівчину, з неї у прямому сенсі ллється вода. Лєра змахує з обличчя краплі дощу, повільно переступає до столу, залишаючи мокрі сліди. Схоже, що від вологи на ній розклеїлися туфлі. Їй же багато довелося бігати по закладах, збирати для мене інформацію.