Розділ 14

Микита

Душ мені мало допоміг. В особистому номері клубу одягнувся. Не повертаючись до приймальні, відправився в басейн у сусідню будівлю. Намотував коло за колом, інтенсивно розсікаючи воду, тільки б викинути з голови шалено розкриті очі чайного кольору здивованої помічниці. Я шкірою відчув, як у неї почастішало дихання. Виходить, нічого не забула. А який же при цьому робить незворушний вигляд!

Лєра старанно виконує обов'язки, навіть ні до чого причепитися. Ще більш старанно вона звела між нами стіну з минулого. Всіма силами й своїм ставленням постійно дає зрозуміти, що мене не існувало раніше в її житті. Бачить у мені лише роботодавця. І неважливо, хто я, який, нехай би мені було навіть сто років, вона просто виконує обов'язки заради зарплати.

Саме так і повинно бути... Адже я збирався з нею тримати сувору дистанцію. Але не думав, що мені не доведеться. Вона зробить це сама, за нас двох. Не буде приймати додаткову допомогу, крім тієї, що належить співробітникам, і швидко увіллється в колектив, максимально уникаючи мене. Не очікував я, що більше не побачу в ній образи і розчарування. Лєра повністю витерла з минулого нас. До того ж з неї не витягнеш жодного зайвого слова.

Ну припустимо, це полегшує нашу співпрацю. Чому тоді мене дратує її відстороненість? Не можна було зв'язуватися, брат мав рацію. Але в якості особистої помічниці Лєра відмінно справляється. Поки немає бажання її звільняти.

Після басейну в заспокійливому стані їду в другий клуб. У мене ж тепер є зам і помічниця. Офіс під наглядом. Якщо що, служба безпеки завжди зі мною на зв'язку.

Встигаю ще зв'язатися з будівельною фірмою. Заїхати на об'єкти, перевірити, як ремонт просувається. Потім відправитися до себе, у двоповерхову квартиру за будівлею основного клубу.

Відповідаю на виклик, коли дзвонить Тіна, дизайнер.

- Вітаю, Микито. У мене для тебе є багато нових приголомшливих ідей і одне маленьке проханнячко, - в її голосі океан дружелюбності, або чогось того, що радісного ллється мені у вуха.

- Вітаю, - відповідаю спокійно, без океанів, неважливо яких. - Давай почнемо з прохання?

- Нам потрібно зустрітися, - далі щебече вона з придихом. - Хочу показати тобі ескізи та разом вибрати відтінок для стін у морське кафе. Мені вдалося домовитися з дуже крутим постачальником відомого бренду, у нього бомбезні кольори є в наявності.

- Замість мене скоріше за все приїде заступник. Він зробить фото і мені передасть, - пропоную більш зручний варіант.

- Добре, як скажеш. І все ж я б хотіла особисто тобі показати. Тільки й думаю про те, щоб тобі догодити... Може, викроїш для мене крапельку часу? Як щодо вечора завтра?

Хм-м... Сьогодні б я не зміг. А на завтра термінових планів поки немає.

- Гаразд. Домовляйся з постачальником, - погоджуюся на зустріч.

Чомусь мені здається, що не тільки ескізи і відтінки вона хоче показувати…

У клубі мене зустрічає старший на зміні охоронець.

- У вас все гаразд? Слава вже в офісі? - запитую я, чуючи гуркіт десь поруч з найбільшим залом.

- Так, босе! Прибирання закінчилося, приїхали машини з продуктами в ресторан. Ваш заступник повернувся нещодавно. Він зараз з вашою помічницею займається на відкритій терасі. Ми близько не підходимо, але по камерах стежимо, як вони поїдають тістечка, - бадьоро рапортує старший зміни.

Миттєво забуваю, що десь щойно гриміло.

- Чого? Які тістечка?

- Назву не знаю. Зараз з'ясуємо!

- Без назв обійдемося, - з роздратуванням відмахуюся від охоронця.

Штовхаю двері у кабінет з великими екранами для стеження. Є місця, куди камери не дістають. Але зали з танцполами і відкрита тераса відмінно проглядаються.

Здуріти можна. Варто було мені виїхати, як Лєра часу даремно не втрачає. Розважаються вони! Спеціально ж надавав їй побільше завдань. Все одно вислизнула на зустріч з моїм заступником.

Ні, я не побачив нічого такого, що нагадує побачення парочки. Зам показує Лєрі щось на ноутбуці, вона п'є сік зі склянки, поруч тарілка і коробка з тістечками. Але й не помітив у ній напруги, з якою вона спілкується зі мною.

Мені не чути про що говорять, зате бачу, як Лєра сміється. Легко, розслаблено, і так відкрито, якою я її пам'ятав із закритого на всі замки минулого.

А чи зміг я його закрити... Ось тепер сумніваюся.

***

Лєра

За дзвінком боса швидко перебігаю у приймальню. Слава мені багато в чому допоміг розібратися з програмами. Постійно смішив. Вже думаю, що ми з ним добре спрацюємося. Сподіваюся, що так.

Микита повернувся чомусь у поганому настрої. Нервовий якийсь. Відразу викликав Славу до себе в кабінет. Я сиджу за своїм столом і, поки ніхто не бачить, листуюся з нянею. Питаю, що робить донечка, прошу з нею погуляти, щоб Полінка не дуже сумувала.

У приймальню входить Семен, і я перериваю поки листування. 

- Це передали для боса, - оголошує охоронець, ставлячи мені на стіл коробочку, перевязану золотистою стрічкою.

Очманіти!

Це ж з саме такою Тіна вийшла з чоловічого бутика.

- Хто передав? - про всяк випадок запитую, вдаючи, що бачу коробку вперше.

- Приїхав кур'єр і сказав, що подарунок для Микити Подільського. Ми просвітили, там вибухівки немає. Можна босові віддати, - Семен залишає коробку на моєму столі і виходить.

Отже, передати потрібно мені. Ну авжеж, така моя посада.

Піднімаю подаруночок, верчу в руках. За вагою наче щось маленьке та легке. Напевно, ще є табличка всередині. Стає цікаво, як сприйме Подільський... Можливо, там взагалі нічого немає особливого і навіть не від Тіни принесли.

Стукаю у кабінет.

- До вас можна, Микито Романовичу?

- Щось трапилося, Лєро? - він піднімає на мене глибокий задумливий погляд.

- Для вас подарунок.

Проходжу далі з коробкою в руках. Ставлю на стіл перед ним.

- Мені б і кави вистачило, - усміхається бос.