Розділ 10

- Ні в якому разі. Мене влаштовує моє особисте місце повністю. Чуже не заберу, але й своє не віддам, - даю спокійну відповідь, не збираючись сперечатися з роздратованою дівчиною.

Руда злобно звужує очі.

- Ось кине тебе Нік, тоді й дізнаєшся, як це сподіватися і обламатися. Чи думаєш легко знайти крутезного чоловіка такого рівня з купою грошищ? Згадаєш мої слова, коли захочеш плакати і на кредитці по нулях. Краще заздалегідь на нього не ведися!

Дівчина несеться з приймальні з самим, що ні на є скривдженим виглядом. Позбулася грошищ, чудового коханця, ото вже бідна.

А я зігнулася від сміху, прямо до сліз пройняло.

Сміюся, і перестати не можу. Треба ж, як руда мене розсмішила. Головне, ще попереджала, відлякувала.

Знала б кого!

Та я незабаром клуб організую для нас, колишніх дурочок Подільського.

- Лєро, що тебе так насмішило? - і сам засновник “нашого” клубу виходить.

- Ні, нічого. Почула веселу історію, - серветкою витираю в куточках очей сльозинки від сміху. - Майже вже забула її, а все одно розсмішила чогось.

- Ну, я радий, що сьогодні ти у відмінному настрої, - уважний погляд боса на собі відчуваю.

Сам він теж нічого, кинув руду та ні в одному оці каяття. Бездушний негідник. Гіршого на світі ще не зустрічала. Тільки ось в якості начальника Подільський піднімається в моїх очах. Але тільки стосовно роботи. Інших приводів немає.

Авжеж не тому, що він сьогодні виглядає свіженьким, ще більше привабливим. У яскраво-синій сорочці, яка йому дуже личить. Коли посміхається, видно ямочки на щоках. Він частіше приховує емоції, надягає сувору маску. Зате як посміхнеться, тоді…

Стоп. А з чого це він посміхається? Зовсім знахабнів!

- І довго ти ходиш у сорочці навиворіт? - пальцем показує прямо на груди. - Якщо так задумано, то добре. У мене не заведено спеціального дрес-коду для адміністрації.

То ось чому з самого ранку день покотився шкереберть? Винна сорочка, вірніше, я. Ну що за невдаха? Начепила й побігла.

Бентежачись і лаючи себе останніми словами, біжу до туалету. Переодягаю сорочку як треба. Ну й окатий же бос. Весь у справах, весь у турботах, і навіть таку дрібницю помітив. Гаразд, не дрібниця, шви адже видно. У ресторані я піджак не знімала. Хоч там не зганьбилася.

Все одно нехай не задивляється, а то напружує шаленими посмішками.

Перевіряю у дзеркалі, я хоч обидва ока підфарбувала? Виявилося, що жодного. Поки Полю зібрала в садок з мільйоном питань, вилетіло з голови нанести туш на вії. Так собі виглядаю, блідою, розпатланою. Заново перев'язую волосся у хвіст. Краще не стало, зате акуратніше виглядає.

Повернувшись, застаю Микиту біля дверей у приймальню. Він ще й краватку начепив у мою відсутність. Перед ким це старається, хотілося б мені знати?

Ближче підходжу. Нервую від нової здогадки. Бос вигнав руду, але сам-то страждати від самотності не збирається. Раптом? Ой, ні... Нехай навіть не сподівається, що я йому піддамся.

- Я впоралася, - обсмикую сорочку, про всяк випадок, застебнуту до самого горла. - Можу здати звіт щодо ресторану. Там не все гладко з постачальни…

- Потім розкажеш, - переводячи погляд на годинник, обриває на півслові. - Лєро, ми з тобою зараз підемо в зал для зборів на зустріч з дизайнером інтер'єрів. Твоя справа буде записувати цікаві ідеї в ході обговорення. Бери ноутбук, блокнот і поквапся. Вона вже приїхала.

Вона?

Кхм-кхм... добре, подивимось.

Зал для зборів опинився в кінці коридору. Другий поверх клубу відведено під офіс. На першому кілька залів великих і маленькі віп-кімнати у тематичному стилі. Мені від одного вигляду їх тільки погано стає. На третьому й четвертому поверсі номери для відвідувачів. Я туди не піднімалася, поки не довелося.

Встигаю до входу в зал для зборів передати босові інформацію про ненадійних постачальників. На що Подільський впевнено обіцяє взяти під контроль.

Крім нас, там вже розташувалися за довгим столом - заступник Слава, хореограф, головний бухгалтер, ще якісь двоє чоловіків. Вони називають себе представниками з будівельної компанії.

Микита Романович займає місце на чолі. Я сідаю на вільне місце біля бухгалтера, подалі від шкідливого заступника.

- Проходьте, вам сюди, - навіть не дивлячись, впізнаю громоподібний бас Семена.

І всі повертають голови в бік дверей.

З'являється вона. Дизайнер інтер'єрів. Запливає, похитуючи стегнами. Виглядає дизайнер відпадно. Засмагла брюнетка з асиметричним каре. Струнка, висока. Здається, старшою за мене. Але тільки з погляду твердому, чіпкому. Помітно, що стежить за собою, і я на її тлі можу навіть старшою здаватися. На ній стильна сукня кольору пінки латте, приголомшливі туфлі на високій шпильці. І взагалі все таке, де немає місця сорочці навиворіт з білявими віями без туші.

От чесно, із захопленням милуюся. Може, і я коли-небудь так зможу... впевненіше стати. Щоб чоловіки кидали на підлогу щелепи. Вони мені не потрібні. Просто цікаво перевірити.

- Вітаннячко всім, - і навіть голос у дизайнерки якийсь милий, солодкуватий. - Мене звуть Тіна. Навіть з самого похмурого місця зроблю швидко бажану цукерку.

Посилає в чоловіків сліпучу посмішку, затримуючись на Подільському. І займає місце ближче до нього.

Під час обговорень розумію, що Микита хоче переробити один із залів в клубі, втілити ідею з кафе у рибному стилі, ще в іншому закладі поліпшити інтер'єр.

- Можу запропонувати для клубів найпопулярніший напрямок у стилі лофт, - бадьоро ділиться ідеями Тіна.

Дістає з папки роздруковані приклади. Подає мені флешку, щоб відкрити намічені проекти на ноутбуці. Відразу помітна непогана підготовка.

- Мені подобається, - розглядає ідеї Подільський. - Як вам? - звертається до всіх інших.

Я не розбираюся в “лофті”, але виглядає на картинках начебто стильно.

- Приглушені тони стін з акцентом на підсвітку, підлоги з різним рівнем і столи півколом від великих до менших плавно переходять до танцювального майданчика. Прозорий бар можна прикрасити незвичайними елементами, і ось ще є варіанти зі створенням конструкцій під світильники у вигляді геометричних фігур…