Розділ 6

Микита

Увечері приїжджає брат. Олега останнім часом нелегко заманити до клубу, весь загруз у болоті корпорації. Що дивне, більше не скаржиться.

Нам накривають стіл на закритій терасі для вечері.

- Ну? То що у тебе? - закінчивши зі стейком, брат приймається за мене.

- Нічого особливого. Пам'ятаєш закинутий меблевий склад? Той, що я викупив?

- Пам'ятаю, я ж туди заїжджав.

- Незабаром його не впізнаєш. Там такий ремонт забабахали. Очманієш. Подумую над створенням нового тематичного кафе, або все ж затишний ресторанчик відкрити у рибному стилі?

- Брате, ми бачилися два дні тому. Про що ти подумуєш, я вже чув. Прямо кажи, що сталося?!

Олег допитливо втупився.

У нас різниця в два роки, я старший. Брат для мене й найкращий друг, і той унікальний випадок, коли чиюсь думку можу вважати доречною. Є у нас ще дядько, рідкісний буркун, він теж потрапляє у вузьке коло рідних людей. Тільки з ним не побазікати про те про се, дядько постійно мене, негідника, хоче виправити.

- Микито? Знову вліз у кримінал?

- Та ну тебе. Чого б я наривався, мені вистачає і того що є. Справа в іншому.

- Еге ж! Справа в жінці?

Ну не в чоловікові ж, думаю про себе.

- Я сьогодні прийняв на роботу помічницю. Ти мені всі вуха забив, що у вас в корпорації вони у всіх є, мені теж потрібна. Який бос без помічниці. До того ж, вона буде ще для зв'язку з адміністраторами. Набридло, що вони обривають мій телефон і заму заважають спати навіть вночі.

- Тоді радий за тебе. Добра новина, - Олег підвівся, плескає мене по плечу. - І хто вона? Ти ж взяв зі своїх? З перевірених? Саму приголомшливу красуню?

Зрозуміло, думає, що я коханку наблизив.

- Не зовсім вона чужа, але не зі своїх. Раніше на мене не працювала.

- Хто вона?

- Лєра, крихітка з кафе навпроти мого минулого будинку. Пам'ятаєш, кілька років тому зі мною сталося помутніння розуму? Я ще тоді зі злості нову тачку розбив.

- Хто? Та сама?!

Брат у шоці зі стільця підскакує.

Киваю.

Інших Лєр у мене не заводилось. Але й інших імен би Олег не запам'ятав, навіть я часто плутаюся. Надовго ні до кого не прив'язуюся. Не потрібен мені потім головний біль, істерики і вмовляння переводити стосунки у щось більш законне.

- Так, почекай. Дівчина тебе послала. Пройшли роки і ти знову на ті ж граблі?

- Ні, які граблі. Всього лише на мене попрацює.

Дідько, я вже п'ять разів пошкодував про своє необгрунтоване рішення.

Хапаю келих, перекидаючи у себе вміст.

- Всього лише? Микито, ти здурів!

- Я знаю. Але ти б її бачив. Прийшла вся поникла, тряслася, під очима кола, а дивилася-то як приречено і сумно. Просилася навіть у посудомийки, на все погоджувалася.

- Та вже на все? - усміхається брат.

- На все пристойне, без роздягань перед публікою.

Та я б і сам її туди не пустив. Минуле закрив і відпустив. Все одно уявляти на жердині Лєрку не хочеться.

- Зрозуміло. Ти вирішив зіграти у благодійність. Грошей просто дати не міг? Якщо така сьогодні акція - допомагаємо колишнім.

- Не тільки сьогодні…

Розповідаю братові про попередню співбесіду в ресторані. Там Лєра проявила гонор, розлютила мене. Горда, зухвала і незалежна, такою вона постала спершу. І я тоді ще помітив, що це лише напускне. Не тягнула вона на успішну жінку, якою хотіла здаватися.

Після співбесіди Лєра не виходила у мене з голови.

Чи чекав я, що вона повернеться, проковтнувши гординю?

О так, я хотів у ній це побачити та показати на двері. Не знаю, в який момент здався. Можливо, коли отримав від неї щирість. Її чесне зізнання подіяло. Ні роботи, ні хлопців, одні борги. А я ж був упевнений, що вона не пропаде.

- Олеже, я нічого з нею не планую. Ніяких поблажок не дам. Я її відразу попередив, що вилетить у будь-який момент, якщо не потягне роботу. Якщо буде дратувати, теж вижену. Дав шанс, захочу - заберу. Я ж не хлопчик якийсь, щоб себе не контролювати.

- Угу-угу. Я теж так думав, коли у мене Ліза з'явилась. А тепер її боюся втратити.

- Нічого не бачу спільного, - стою на своєму. Знайшов, у чому порівнювати дівчат.

- Хоча б не забувай, що навіть Подільські втрачають контроль. Тим паче ти його колись вже позбавлявся.

Тьху ти, знову він за своє.

Та годі вже. Один раз не рахується. Було і було. Тепер я плювати на все хотів. Стільки всього перебачив, що не змусять мене здригнутися гарненькі очі. Мені знадобилася співробітниця і Лєрка прийшла просто вчасно. Коханку брати б я не став. Кого попало з вулиці теж.

Олег, ясна річ, налаштований проти моєї колишньої. Він брат, і будь-які мої неприємності його теж хвилюють. Адже з Лєрою я влип тоді, вляпався по самі кхм... вуха.

Заходив на вечерю у місцеве кафе, і вона завжди обслуговувала мій столик. Миленька, зворушлива дівчинка. І я! Спільного нуль, незначні розмови, якщо флірт, то зовсім мінімальний.

Одного разу під моїм будинком перекрили рух, і я поставив машину через дорогу біля кафе. Чому Лєра подумала, що я на неї чекаю? Навіщо я не став заперечувати, і пішки гуляв з нею п'ять зупинок до гуртожитку? Кретин був, напевно, у цьому причина.

Наша прогулянка запалила в мені щось нове. Вона така молода, відкрита, весела. З нею хотілося дуркувати, здійснювати будь-які безумства. Але найбільше мені хотілося її, я божеволів від однієї лише думки, як вона опиниться в моєму ліжку.

Ми з братом разом у той час починали бізнес, відкрили перший клуб, влізли в кредити. Дядько відмовився допомагати на “місце розпусти”. Для нього тема клубу жахлива. Потрібно було багато працювати і вирішувати купу проблем. Тільки я пропадав через Лєру.

Через місяць схаменувся. Лєра розповіла, якою бачить сім'ю, як сильно мріє про дітей, у почуттях зізналася...

Ось тоді я схаменувся. Діти? Які мені діти? Одружитися в найближчі роки взагалі не планував. Зрозумів, що треба з Лєрою зав'язувати. Ну навіщо їй я такий? Знайде собі серйозного хлопця, нормальну сім'ю заведе.