Розділ 5

Мене заводять у невелике приміщення в яскраво-червоних тонах. Уздовж стіни зручні шкіряні диванчики. Зі стелі звисають химерної форми прожектори. А посеред залу гордовито стоять дві жердини на спорудженні у вигляді маленької сцени.

Ось і думай тепер, куди мене затягли. Відчувається запах пороку, пристрасних танців, а може ще чимось тут займаються гарячіше…

Ох, краще не думати. І так вже спекотно.

Сиджу на диванчику та щось незручно мені. Металеві палиці муляють очі. Не схожа ця кімната на ті, в яких приймають співробітників, де безпечно зустрічатися з колишніми, та й взагалі було нерозумно сюди приходити.

- Наші зустрічі стають занадто частими, ти не знаходиш? - з хижою усмішкою з'являється Подільський, неспішно заходячи у порочну кімнату.

- Добридень, - скромно вітаю, складаючи руки на колінах.

Я вирішила цього разу бути стриманою дівчинкою. Але це якщо на жердину не закинуть. Бо у такому випадку буду сильно кричати.

Микита сідає на сусідній диванчик. Закидає ногу на ногу, приймає розслаблену позу. Ніби як ненадовго дарує мені свій дорогоцінний час від нічого робити.

Смикаюся на сидінні, як ніби на голках. Стільки слів підготувала і всі розгубила. Цьому чоловікові завжди вдається одним тільки поглядом прибити мій настрій.

- Ти ж не прийшла, бо скучила? - випереджає мою спробу почати говорити щось зв'язне.

- Причина інша, - ігнорую жартики. - Мені конче потрібна робота. Якщо у тебе є місця, то я згодна піти.

Перериваюся, спостерігаючи за Подільським. Він нічого не відповідає, але дуже виразно з подивом витріщає очі.

- Так, я збрехала тоді про роботу. Але і ти був не один, а з рудою куркою. У той день сталося багато неприємностей і на мені ще висить борг через кредит. Розумію, що ти не захочеш зі мною перетинатися. Можу піти посудомийкою або кимось на кухню, тоді ти не будеш мене помічати.

Здається, сказала все.

Ні, не все. Приховала найголовніше.

- Цікаві відкриття трапляються, - задумливо гмикає Подільський.

- Мені коштувало багато зусиль, щоб ось так до тебе прийти.

- Авжеж, розумію. Я ж такий монстр, образив дівчинку. Отже, ти відмовилася від посади адміністратора. Обдурила, що знайшла іншу роботу. Що з хлопцями, Лєро? Вони є чи ні?

Вирішила максимально не брехати, наскільки вийде. Не в тому я зараз становищі.

Швидше за все викине та посміється. Зате буду знати, що зробила все, що могла.

- Немає у мене ніяких хлопців. Я вільна дівчина без потреби у стосунках.

- Ось воно як... вмієш же ти дивувати.

Здається, Микита очманів від стількох відвертих зізнань. Сховав гордовиту посмішку і придивляється тепер, ніби серйозніше. Подумки змахую з себе його чіпкий погляд. Бо не можу через це зосередитися.

- Спробуй і ти мене здивувати? Одружився та з'явилися діти?

Мої запитання настільки веселять власника клубу, що він заливається розкотистим сміхом.

- Ну, Лєрко, ти майже не змінюєшся. Як запитаєш щось, - все ще посміюючись, прикриває очі. - Ну яка мені дружина? Навіщо вона здалася? Діти, тим паче. Не вистачало ще! Я живу роботою, у нас кипить тут ціле життя. Є у мене дітки багато-багато, якщо так назвати весь штат співробітників. Деяких звільнив би до чортової матері, а ось ще шкодую, тримаю.

Угу, як я і думала.

Микита не палає бажанням навіть чути про можливе потомство. Такому індику цікавий лише бізнес, робота, коханки. Дійсно, навіщо себе напружувати ймовірним батьківством.

Нічого, нехай як хоче. Важливіше, що я бачу і чую потомство його кожен день. Мою солоденьку дитинку. Швидше б забрати доню з садка.

- Тоді зрозуміло. А з роботою що? - переходжу ближче до справи.

- На кухні штат повний. З твоєю освітою, навіщо туди йти? Якщо мені не зраджує пам'ять, ти вчилася на відмінно. Хм, треба подумати, що у мене є цікавіше.

І тут його погляд чіпляється за жердину.

От присягаюся, він туди втупився. Потім на мене, потім знову коситься на сцену, постукуючи пальцями об підлокітник. Ох, не подобається мені цей пустотливий погляд.

- Кхе-кхе, - в горлі пересохло. - Відразу скажу, що не піду в танцівниці. Нічого не маю проти стриптизерок, нехай танцюють собі. Але я не можу. У мене погана розтяжка, запаморочення, страх висоти, жердин і…

- Лєро, тебе б туди і не взяли, - перебиває спроби відмовлятися.

- І чому ж?

Ні, я туди не хочу. Але чому відразу не взяли б? Раптом би я як навчилася, як закрутилася під стелею. Ух, яка зірка пропадає.

- Бажаючих влаштуватися танцівницями в мої клуби набагато більше ніж місць. Краще твердо ходи по землі, щоб голова не паморочилася. Знаєш, а у мене знайдеться дещо для тебе. З ранку тільки прийшло в голову, куди мені терміново потрібна людина.

Мовчу. Завмираю з надією.

Микита не поспішає оголошувати вирок. Насупив задумливо брови, ніби як вирішує ще, брати або прогнати з його володінь під три чорти.

- Мені потрібен співробітник для зв'язку з адміністраторами моїх закладів. Їздити з перевірками, з'ясовувати, які потреби, подавати ідеї з розвитку з розрахунками повних витрат. Посада буде поєднана. Так би мовити, я шукаю помічницю. У вільний від роз'їздів час вона буде виконувати мої особисті доручення. Каву готувати, а то поки з бару донесуть, завжди остигає.

- Ого! - у мене виривається.

- Ого, це все життя мріяла про таку роботу?

- А чи немає, випадково, інших вакансій? Раптом у тому списку не все ще закреслили?

Подільський витріщився з подивом. Чекав, що я від щастя підстрибну та почну благати взяти мене помічницею?

Стрибати не хочеться, я приголомшено до дивана прилипла.

Посаду він назвав непогану, навіть цікаву…

Але це ж бачитися з ним кожен день!

Постійно на очі потрапляти, спостерігати, як він крутить інтрижки з коханками, отримувати завдання і терпіти суворі догани. Чесно кажучи, у мене немає потрібного досвіду, можу й не впоратися.