Розділ 3

Виявилося, що вдень мої невезіння були тільки розминкою.

Мабуть, хтось зверху вирішив, що мало мені. Треба ще підсипати каміння на голову.

- Лєро, розуміємо тебе, але і ти нас зрозумій. Стільки років ми давали тобі можливість знімати нашу квартиру майже за копійки. Шкодували тебе і доньку.

- У нас теж є донька. І їй прямо зараз знадобилися гроші. Квартиру потрібно терміново продати.

Увечері до нас приїхала літня пара орендарів з жахливою новиною. Без ножа просто ріжуть словами. Просять з'їхати у найближчі три дні. Прав у мене ніяких. Ну, звісно ж, я жила без договору. І так, вони мають рацію, мені підходило, що квартира, хоч невеличка, але з усіма зручностями, і плата в наш час терпима.

- А де я знайду житло за три дні? - розгублено питаю, а у самої гул у вухах від такого потрясіння.

- На сайтах багато ріелторів. Оголошень повно, - заспокоює мене чоловік господині.

- Ми не тиснемо. Але ти краще починай збиратися, - твердо вимовляє господиня квартири.

Поля кидає іграшкових поні, і біжить гостей проводжати. Махає їм з радісною посмішкою, просить на своїй дитячій мові ще приходити.

Залишаємося удвох, беру свою крихітку на руки і до дивана несу. Сажу на коліна, обіймаю, сльози підступають до очей.

- Нам доведеться звідси виїхати…

- На моле? - із захопленням плескає очима.

Так вона називає море, поки не вимовляючи “р”. Нещодавно її зачепило в мультику море, розпитувала потім, навіщо там купаються. А я розповідала, показувала. Мріяли удвох про велику подорож.

- Ні, не на море. Але ми туди потрапимо обов'язково. Мрії завжди-завжди збуваються у хороших дівчаток. А ми ж хороші?

- Так! - не замислюючись. - У замок? Там багато кімнат. Є живі поні і гойдалки. Хочу!

Поля, не дослуховуючи, зіскакує з мене. Біжить за іграшками, вже збирається.

- Донечко, ну там не замок з поні.

- Що й звілів немає?

- Коли-небудь ми звірів заведемо. Мамі б на роботу спочатку влаштуватися.

Поля не впадає у відчай все одно, на відміну від мене. Вірить, що попереду на нас чекає найкраще. Зі звірами, ясна річ. Куди ж без них.

До середини ночі я гортала оголошення. Висновки не тішили. Нас дуже навіть орендарі шкодували. Але у них і не було мети постійно здавати і заробляти на цьому. Більше йшлося про те, щоб за квартирою доглядали і ні в якому разі не пошкодили ремонт. Зрозуміло, що про тварин я навіть не заїкалася.

Якщо ще влізу в кредит, а потім із зарплати буду виплачувати... перебираю варіанти, роздумуючи. У будь-якому випадку, нам би те, що недорого. Поки переїдемо на економ варіант.

Просити допомоги у Подільського взагалі не хочеться. А у тата просила, але він більше не дає.

Я давно залишилася без мами. Незабаром з'явилася мачуха з двома синами-ледарями. Квартира батька двокімнатна. Кому відразу не стало там місця, здогадатися неважко. Але я тільки рада була, що з ними жити не доведеться. Попереду світило навчання в універі на кілька років. Жила в студентському гуртожитку, непогано жила. Отримувала диплом, вже маючи на руках маленький згорток. Тато допоміг знайти цю квартиру, навіть домовився сам за мене. Потім ще допомагав до дворічного віку Полі. І все... мачуха промила йому мізки, що вистачить з мене. Руки-ноги маю, не пропаду. Її синочки молодше, не нагулюють дітей від казна кого, вони теж потребують.

Три дні зборів і порожніх співбесід пролітають швидко. Я більше не сумую, не нию про свою нещасну долю. Як вона може бути такою, коли мені посміхається маленьке сонечко?

- Мам, тут пахне, - дочка закриває ніс, коли ми з речами переступаємо поріг у нову квартиру з розряду “економ”.

- Зате передплата не потрібна. Ви ж просили варіанти, щоб першу добу спробувати?

- Так, дякую. Ми спробуємо.

- Якщо що, я на зв'язку, - бадьоро підморгує ріелтор і швидко тікає, залишаючи нас обживатися.

За ніч ми сильно замерзли. Я гріла Полю, укутувала всіма речами. Нестерпна вогкість у квартирі не прибиралася нічим. До того ж, виявилося, що техніка тут стоїть і ні до біса не працює. На вокзалі нам би й то, напевно, ночувалося комфортніше.

На наступний день з речами і ріелтором переїжджаємо в іншу квартиру. Від холодної і сирої я відмовилась. Як знала, що не можна відразу платити! Тим паче віддавати зовсім незайві гроші. Ось коли ризикувати не захочеться.

Друга квартира зустрічає нас теплом. Біжу до холодильника. О, яке щастя! Працює! Пральна машинка, пилосос. Меблі старі, але ми ж тимчасово, потерпимо.

Після відходу ріелтора і почалося... З'явилися дивні звуки, писк.

- Мамо, мамо! Уі-і-і! Тут мишки живуть! - Поля підбігає до мене, плескаючи радісно в долоні.

Не те щоб я боялася мишей. Але їх виявилося так багато. Жах! То ось чому мені здалося, наче у стільців погризані ніжки. На мишах справа не скінчилася, з'явилися й таргани. Як вони тут усі співіснують - не знаю, але і знати не хочу.

Другу ніч не сплю. На цей раз охороняю свою крихітку від лякаючих мене “домашніх тварин”.

Третя ніч приблизно так і проходить - не сплю. Ми знову на новому місці. Полю не грію, не охороняю від мишей. Поруч лежу і слухаю за стінкою лайки, звуки бійки, приїзд загону поліції. Зранку мені сусідка сказала, що таке у них кожен день.

Прикро, звичайно, але ж недарма економ варіант коштує дешево…

- Ви мене візьмете? Що потрібно з собою приносити? - мало не стрибаю, розмовляючи з менеджером відділу кадрів у великій корпорації.

- Приносьте документи. Відразу оформимо вас на випробувальний термін. Зарплату ви знаєте. Завтра ми чекаємо на вас!

Падаю на ліжко з полегшеним видихом.

Це останнє місце, куди я подавала резюме, і вже не сподівалася, що зв'яжуться. Та там зарплата така-така... на все нам з Полінкою вистачить. Бачити буду донечку набагато менше, графік жорсткий. Зате у відпустку на море точно поїдемо. Схоплююся з ліжка. Бігом набираю ріелтора.