Розділ 2

- І куди подівся твій добрий і чудовий хлопець, той, що молодший за мене і в сто разів серйозніше? - посміхається Микита, продовжуючи добивати.

Для нього настав зоряний час, не інакше.

Треба ж, як я посміла дати відсіч самому Йому! Мало того, ні про що не шкодую.

Наш короткий роман обірвався швидко і раптово. Я кохала Микиту, але зраду пробачити не змогла. Заміну йому вигадала в помсту. Ну а через три тижні дізналася, що в мені зародилося продовження нас.

- Я не хлопців приїхала обговорювати. З ними у мене немає проблем, всі вони молодші і кращі за тебе!

Брехати, так брехати. Ну, які мені хлопці? Ледве до ліжка доповзаю, а вільний час проводжу разом з донькою.

- Тоді радий за тебе, - байдуже знизує плечима. - Отже, всі твої “найкращі” не поспішають забезпечувати дівчину. Чув, це немодно зараз. Якщо у тебе дійсно проблеми і труднощі, тоді не буду відмовляти, як якийсь негідник.

Тобто, якийсь? Найсправжнісінький!

- І що ж ти мені хочеш запропонувати? - просто цікаво стає.

У мені з новою силою вирує образа і злість, дивлячись на його байдужість, на його руки, на губи, на татуювання збоку шиї, до якого я торкалася пальцями. Ненавиджу це все в ньому.

Бісить, що Подільський виглядає ще привабливіше.

- Можу запропонувати... Та-ак... що тут у нас? - він заглядає в роздруківку на столі з закресленими рядками. - Адміністратор у моєму новому кафе. Місця в ресторанах і клубах всі зайняті. Працювати два через два, режим до закриття або до закінчення замовного банкету. Зарплату тобі скаже мій зам.

- Можна і не говорити, яка зарплата, - старанно теж вдаю з себе байдужість.

- Як так? Тобі ж гроші потрібні?

- Потрібні, але не від тебе. У мене попереду ще кілька співбесід. Думаю, знайдеться місце цікавіше.

Ну серйозно?

Працювати під головним керівництвом Подільського?

Ні, я ще не збожеволіла. У мене кілька співбесід призначені на цьому тижні.

- Мені потрібно йти, багато справ. До побачення, Микито Романовичу, - офіційно прощаюся, прямуючи до дверей.

- Іди, іди, Лєро. Але врахуй, наступного разу ти прийдеш, а я не запропоную тобі посаду зі списку. Я запропоную таке, що сам захочу. І те, що тобі навряд чи сподобається.

- Пішов ти, Подільський, зі своїми пропозиціями. У мене буде чудова робота в іншому місці.

Грюкаю дверима і несуся повз охорони, потім повз кандидаток, пропускаючи їх питання. Хапаю біля виходу пальто, накидаючи на ходу.

Фух! На вулиці видихаю.

Погоні немає, є тільки гіркий осад від зустрічі з колишнім успішним чоловіком.

У Микити є все, що тільки можна побажати, а ні ж, гад такий, ще й насміхається. Взагалі не переймаюся, що раптом образила його. Нічого, багато бажаючих тільки й чекають заспокоїти начальника.

На наступний день веду Полінку в садок. Вона набрала з собою іграшок показувати дітям, які у неї є багатства.

- Боня їм сподобається, - показує на свого улюбленого помаранчевого ведмедя в окулярах. - У Олени лялька така-така… гална. Вона співає і писається, і чай вміє пити. Покажу їй свою челепаху і дам поглати веселими поні.

Для свого віку донька у мене балакуча. Всі говорять, вона добре розвинена, як на свої роки. Все помічає, сама робить висновки. Далі йдемо, і я слухаю, що Поля обожнювала б Оленину ляльку, вона не жбурляла б об стіну її.

З першої ж зарплати куплю доньці найгарнішу і дорогу ляльку. Подумки заношу це до списку найближчих покупок.

У Поліни є лялечки і пупси, але от не такі виявляється, не пісяють вони на горщик. Ще нам потрібно речей прикупити. Полінка росте, а одяг маленьким стає. Моє стареньке пальто зовсім вигляд втратило, але з ним не до поспіху. Через місяць потеплішає, доходжу як-небудь.

Віддаю свій маленький скарб у руки вихователя. Сьогодні не плачу, дивлячись, як донечка з радістю біжить до дітей грати.

- Ні про що не хвилюйтеся. Вашій дівчинці у нас подобається. Вона легко знайшла спільну мову з колективом, - мабуть, пам'ятаючи мої минулі дзвінки, вихователь заздалегідь заспокоює.

Шкода, що на одному садку, можливо, не закінчиться. Крім мене, нікому Полю забирати. Як і працювати для нас.

Вихователь вже зібралася йти до дітей, але я її затримую:

- Галино Сергіївно, нам би ще няню знайти.

- Навіщо?

- Можу не встигати в деякі дні забирати дитину. Дуже вас прошу дізнатися, раптом хтось зможе з нею після закриття ще посидіти або краще привести додому і там мене дочекатися? Тільки це не прямо зараз. Я шукаю роботу, поки не знаю, яким буде графік.

Стільки відразу вивалила на вихователя з самого ранку. Просто для мене це серйозна проблема. На співбесідах будуть щось питати, пропонувати. Мені потрібно розуміти, на що погоджуватися.

- Гадаю, що домовимося, - трохи подумавши, відповідає Галина Сергіївна. - Я живу поруч з садком. Зможу забирати до себе або до вас приводити. З вашою дівчинкою час проводити одне задоволення.

Дякую добрій жінці. День певно починається вдало.

Сумно, що я зі своїм малятком зможу проводити менше часу. Але краще залишати на вихователя, ніж знову шукати нову незнайому няню.

Сідаю в автобус і їду на наступну співбесіду. Потрапляю в косметологічну фірму. Довго в черзі не чекаю, як у королівстві розпусти Подільського. Тут мені більше подобається. Все чистеньке, біленьке, пахне приємно.

Зі мною зустрічаються дві милі, доглянуті жінки. Розмовляємо. Я показую диплом, обіцяю дуже викладатися на посаді менеджера. Потім чекаю в коридорі, поки вони радяться.

- Ви нам сподобалися, Валеріє. І ми б взяли вас, але... - знову це вбивче «Але». - У вас ще маленька дитина. Діти часто хворіють, а у нас конкуренти, терміни, плани продажів.

- Приходьте, коли дитина підросте.

Саме так і послали мене милі жінки. Ото вже їм дякую. Нам голодними ходити, чи що, поки Поля не виросте?

Друга співбесіда проводилася в центрі міста. Терпляче їду туди. На проїзд більше витрачаю, ніж користь виходить.