Розділ 6(Ая)

-Доброго ранку, Ая Олександрівна,-звернулась до мене моя секретарка, Олена, яка сиділа за столом перед моїм кабінетом.-Микита Степанович просив передати, що очікує на вас в своєму кабінеті.

-Так рано?-здивовано поцікавилась у Олени, та подивилась на годинник. Всього лиш пів на десяту.

-Сказав, що це термінова справа,-стиснула вона плечима та знову перевела свій погляд на монітор ноутбука.

Я кивнула, та залишивши в кабінеті свої особисті речі, попрямувала на поверх вище.

-Доброго ранку Ая Олександрівна,-кивнула висока дівчина, секретарка Микити, мого доброго знайомого та, по сумісництву, мого начальника.

-І тобі того ж,-кивнула я.-Передай йому, що я прийшла.

Дівчина кивнула та, взявши до рук телефон, зателефонувала до кабінету:

-Микита Степанович, тут прийшла глава відділу маркетингу,-затихла вона секунду.-Так, Ая Олександрівна. Добре, передам,-вона з усмішкою поставила телефон назад та поглянула на мене.-Можете проходити, він якраз очікує на вас.

“Та я і так знаю, що очікує”-закочую подумки очі, але їй я тільки усміхаюсь та проходжу всередину.

-Микито, що за терміновість з самісінького ранку?-запитую у нього.

Макита-високий та повнуватий чоловік середніх років. Він сидить за своїм столом, дивлячись на мене поверх ноутбука. На перший погляд він грізний і біля нього навіть стати було страшно-викликав він не найкраще перше враження. Та він мені допоміг із роботою та графіком, аби я могла проводити час із донькою і головне, аби це не мішало виконувати мої пряму обов’язки.

-Дивно, я думав, що ти десь після обіду прийдеш до офісу,-здивовано він дивився на мене, досі сидячи в своєму кріслі.-Хіба ти не хотіла провести більше часу із донькою, перед тим, як вона піде до першого класу?

Так, хотіла, та я би не змогла сьогодні нормально відпочити.

-Хотіла,-киваю,-та в мене зараз складна ситуація і я не хочу залишатись наодинці зі своїми тарганами,-важко видихаю я.-Мені потрібно зайняти голову роботою. А ще не хочу, аби Ніколь бачила мене такою…-почала підбирати слова.

-Загруженою?-підказує він.-Точніше, емоційно загруженою.

-Сильно помітно?-потерла я одне око рукою.

-Не те щоб сильно, та все ж,-кивнув він.

-Гаразд, проїхали,-махнула я рукою.-Що за терміновість?

Підійшла ближче до його столу, та сіла за вільне крісло, яке стояло збоку.

-Замовник телефонував,-почав він, закривши ноутбук.

-І?-старалась я зберегти спокійне та впевнене обличчя, хоча всередині розуміла, що запізнююсь із термінами.

-Він бажає, аби надалі твоя маркетингова команда співпрацювала із їхньою командою менеджменту.

-Що?-різко піднялась я.-Тобі ж відомо, що я так не зможу працювати!

-Знаю, адже це підірве твій вільний графік, та все ж,-важко видихнув він а тоді поглянув на мене, тиснучи своїм поглядом,-ти зараз запізнюєшся із їхнім проєктом, і не вкладаєшся в терміни. Розумію, що ти і так поєднуєш роботу із вихованням дитини.

-Але ж,-спробувала вкласти свої п’ять копійок.-Я роблю усе від мене можливе.

-І це мені теж відомо,-кивнув він.-Та спільна робота із їхньою командою дозволить тобі витрачати менше сил та часу на цей проєкт.

-Але ж це потрібно працювати із ще кимось,-зітхнула.

-Ти будеш працювати із прекрасними спеціалістами, Ая. 

-Микита Степанович, можливо не варто?

-А що це ми перейшли вже на ви?-з усмішкою поглянув той.-І це прохання замовника, нагадаю, із великою кишенею.

-Добре,-кивнула.-Це буде важко, та все ж можливо.

-Чудово, зустріч відбудеться у вас вже завтра,-піднявся він зі свого крісла, і підійшов ближче.-Точну годину надішлю тобі повідомленням.

-Дякую, Микит,-усміхнулась та обернулась до виходу.

-До слова,-почав він.-Наступного місяця у мене із моєю любов'ю річниця першої зустрічі. Бери Ніколь, та приходьте на святкування.

-А Ангеліна не буде проти?-запитую тихо, хоча знаю, що вона завжди обома руками “за”.

-Вона сказала, що я можу не приходити, але ви двоє маєте бути,-з теплотою в голосі відповів він.

Я ще раз йому усміхнулась та вийшла із кабінету. Відчуваю, що буде важко співпрацювати із новими, для мене, людьми.

Не те щоб я не любила нових людей, але я ненавиджу спілкування із новими людьми. Вони здебільшого розмовляють про свої проблеми, про те, що ти маєш робити. Ну а якщо, раптом так станеться і ти не будеш погоджуватись із їхньою думкою, то усе. Ти будеш зрадницею, яка лицемірно посміхається всім. Розпускатимуть поголоси про тебе, і попробуй відбитися від того всього. Мені пощастило зрештою зустріти тих, хто не повірив і кому здались такі чутки аж надто брехливими. Мені пощастило, та чи пощастить так знову?

***

Вчора Микита надіслав мені точну годину зустрічі, і от, я уже нервово стою біля офісу, і не можу увійти. Боюсь, хвилююсь, і не знаю, яка причина цьому всьому? Зрештою беру волю в кулак, та заходжу через головні двері. Прикладаю пропуск до датчика виклику ліфта, та намагаюсь вгамувати свої відчуття. Ліфт відчиняється, і я заходжу всередину разом із ще декількома співробітниками.