Розділ 4(Макс)

-Та ти вже дістала мене!-нарешті я не витримав і сказав це.

-Як ти сказав?-вона дивилась на мене своїми строгими зеленими очима.-Макс, не забув, що ти та твоя воля залежить від мене, буквально?

-Маша, Марія, Марічка, жінка, яка отруює моє життя!-голос зривається на ще гучніший крик.-Ти мені набридла! Набрид твій контроль до кожної дрібниці, твої маніпуляції мені вже в горлі стоять! Моя воля?-все ж стараюсь заспокоїтись.-Дійсно, залежала стільки років суто від тебе,-відчуваю, як злість підступає новою силою.-Та я уже не витримую тебе,-розумію, що закусив губу тільки після того, як відчув металевий присмак на язику.

-Але ти мене любиш,-кивнула вона.-І кричиш на мене, бо любиш,-вона знову робить цей солодкий та ніжний голосок.-Хоча ти кажеш, що терпіти мене не можеш, та це через кохання до мене. Я не хочу шантажувати тебе, та ти завжди кажеш мені брехню про свої почуття. Я краще знаю, що саме ти до мене відчуваєш. І я така рада, що серед усіх залицяльників я обрала саме тебе,-масажую пальцями очі, і сам не можу зрозуміти, як дійшов до такого.-Скажи, що любиш.

-Люблю,-важко видихаю та розвертаюсь на сто вісімдесят.

-Мене любиш,-тисне вона.

-Як подругу,-киваю підходячи до виходу.

-Це ж чудово, адже саме дружба у стосунках-є найголовнішою складовою, правда?

Я нічого не відповідаю, а просто замикаю за собою двері.

***

-Мені потрібно виговоритись,-кажу я у трубку, сидячи уже за кермом автомобіля і їду у невідомому для мене напрямку.

-Зараз?-запитує Володя.

-Або я зараз вернусь додому і у нашому місті буде на один труп більше,-здається, у мене зараз почнеться нервовий сміх, бо око вже сіпається, я відчуваю це.

-Я зараз у торговому центрі із Мартою. Ми тут…

-Зараз приїду!-перебиваю друга та розвертаю автомобіль.

-Добре,-я прям бачу, як він закочує очі і лається всередині себе.

***

-Що там у тебе?-друг зустрів мене прямо на вході до центру.-По якій причині це ти вирішив, аби я витратив свій вихідний на тебе?

-А Марту ти де загубив?-перше, на що звернув я увагу-це відсутність мініатюрної дівчини поряд із ним.

-Вона уже в кафе очікує на нас, попиваючи якийсь новий вид кави,-стиснув він плечима та, обернувшись, попрямував на другий поверх.

А я ж попрямував за другом.

-Нарешті,-сказала Марта, встаючи зі свого стільця.-Ви там що, на ходу спите?

-Таке ж чіхуахуа, як я і пам’ятаю,-не стримався я від колючки.

-Будеш багато базікати, Максик,-з іронією почала вона,-то я заллю тобі в горлянку свою любиму каву,-на останок кивнула вона.

-Не треба, мені і дома насильства вистачає,-підняв я руки, визнаючи власну поразку.

-То розказуй давай,-сказав Володя, коли ми якраз сіли за стіл.

-Вона знову влаштувала мені прочуханку,-почав я.

-Що на сей раз?-спокійно спитала Марта, попиваючи свою темну каву.

-Бо Ая прийшла на зустріч,-вони вирячили на мене здивовані очі. Та я і сам розумію, як це абсурдно звучить:

“-Та як вона посміла!-ми лиш вернулись з зустрічі випускників, як вона почала уже кричати.

-Маш, спокійно,-моя втома стає ще сильнішою, коли намагаюсь запобігти її нервовому зриву. 

-Спокійно?-дарма я почав. 

Вона уже в своїй уяві спопелила мене та Аю поглядом.

-Не варто тратити на неї нерви,-спробував викрутитись.

-Ая! Та як ти посміла з’явитись зі мною в одному приміщенні?-тут я зрозумів, що вона уже не зі мною.

-Маш!-гукнув.

-Захищаєш її?-звернула вона на мене свій погляд. У ньому було божевілля. Я бачив це.-Захищаєш ту, яка намагалась забрати все моє? Ту, через кого, вони перестали вірити моїм історіям?!-помітив, як вона взяла із столу склянку.-Ту, яка хотіла забрати тебе у мене?!

Стиснула вона її сильніше.

Хто залишив її там, на столі?

-Ту зрадницю?-я застиг від шоку, відчувши тільки, як склянка трішки торкнулась мого вуха, та розбилась позаду.

Вона її кинула. В мене. Знову.

-Ні,-єдине, що я зміг відповісти.

-Невже?-щось витягла із своєї сумки.-Думаєш, я не побачила, як ти прослизнув до вбиральні за нею? Про що ви там говорили?!-у мою сторону полетів блокнот-не найстрашніше.

-П-просто привітали-лись,-я відчув, як голос починає тремтіти та обриватись.

-А вона ше така, сільська хвойда, робила весь вечір вигляд, що мене не існує,-я помітив, що вона витягла дальше, і від цього мені дурно стало.-Я ж сиділа навпроти!-у мене полетів складений ніж, який вона вічно носить із собою. Мені просто повезло в останню мить посунутись на крок вправо.