Розділ 3

-А пам’ятаєш,-продовжувала вона своє п’яне бурмотіння,-як він казав, що вона його не цікавить? Він же ж клявся, що вашу дружбу ніхто,-вона гучно позіхнула,-не зруйнує.

-Адріан, час спатки,-я теж позіхнула, та, в думках, подякувала, що вона п’яна.

-Знаєш,-її голос став тихішим,-Ая, твій Максим, ще та навлоч. Мені так хотілось сьогодні гримнути його об…

І вона раптом затихла. Заснула.

-Не переймайся, я майже його гримнула. Дверима.

Вкривши її ковдрою, я вийшла з гостьової кімнати та підійшла до фіолетових дверей. Відкривши їх, я побачила свою маленьку Ніколь. Донечка спокійно спала в своєму бузковому ліжечку, вкрита коциком з пегасами та єдинорогами. 

Поряд із ліжком, в кріслі задрімала, з дитячою книжкою в руках, Анна.

-Анно,-я легенько штурхаю її, від чого вона і розплющує очі.

-Ая?-ще примружується вона.-Ви коли вернулись?

-Щойно,-кивнула я.-Твою сестру вклала у гостьовій кімнаті. Ти теж іди поспи, там ліжка і на трьох вистачить,-усміхаюсь я.

Вона струшує головою, відганяючи рештки дрімоти.

-Дякую,-позіхає вона і йде до дверей.

-Анно,-вона обертається,-дякую, що посиділа із нею.

Та тільки усміхнулась, та зачинила за собою двері.

Мій погляд знову переходить на доньку. Ніколь і далі собі мирно сопить. Її білі кучеряшки спали на очі, на обличчі розслаблена усмішка. Я нечутно почала забирати волосся з її очей, та все ж вона це відчула.

-Мама?-з захватом скрикнула вона.

-Так, мама,-за ці п’ять років я ще не повністю звикла до того, що я мама. Не тітка, не хресна та не сестра. Я-мама, і я уже протягом більше п’яти років відповідальна не тільки за себе, але і за цю крихітку.

-Лягаєш зі мною спатки?-сонним голосом запитує вона, потираючи своєю долонею власні очі.

-Не сьогодні сонце,-я сідаю поруч на ліжечку та обіймаю її.-Просто хотіла побажати солодких снів.

Вона обіймає мене у відповідь, і щось бурмоче, притиснувшись до мене сильніше.

Ми ще декілька хвилин так сиділи. І коли я відчула, що її обійми послабшали, та поцілувала її в чоло та поклала назад в горизонтальне положення.

Кинувши ще один погляд на її спокійне обличчя, я попрямувала до своєї спальні.

***

“-А мені цьомчик?-запитав він, коли я обняла та залишила трішки своєї помади на щоці подруги.

Я з легкістю підійшла та, обнявши його, поцілувала в щоку.

-Ой,-помітивши цей вишневий слід від помади на його обличчі.-Дай витру.

Він тільки засміявся та прикрив поцілунок долонею:

-Не дам,-знову ця чарівна усмішка.-Це ж надзвичайно цінна винагорода.

Я засміялась у відповідь. Метелики у моєму животі дуже залоскотали своїми крильми. Наші очі сяяли, чи то від приємного моменту, чи то від випитого алкоголю, сказати не можу.

Ми знову обнялись. Точніше, він стиснув мене в своїх обіймах:

-З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, КУРЧАТКО!-він знову мене привітав, та вже госоніше.”

***

Вмившись і зрозумівши по макрих доріжках на обличчі, що я таки плакала уві сні, я пішла у кімнату Ніколь. Потрібно уже будити її до садочку. 

-Ніко…-завмерла я на місці, побачивши як моя дитина уже одягнена сидить на своєму ліжку, та світиться від щастя. Її очі блистять від якогось захоплення, а руки не можуть знайти собі місця, і тому мнуть одна одну.

-Ти ж завше спиш у таку годину,-здивування у моєму голосі було добре помітно.

-Ти ж обіцяла,-здається, захоплення та передчуття в її погляді ставало ще більше.-Новий торговий центр,-в кого вона навчилась робити такий тон, що я відчуваю себе дурненькою дівчиною із склерозом?

-У мене сьогодні вихідний…-намагаюсь нагадати, що там в новому торговому центрі.

-Угу.

-Боже, мене булить власна донька,-ну вона аж трясеться від того, що я маю згадати, що саме я їй обіцяла. Аж ніжками почала тупотіти по підлозі.

-Кажи давай,-здаюсь перед нею я.-А то твої сірі очі стали настільки великими, що зараз луснуть, здається.

-Ти ж обіцяла, що ми підемо в той центр коли у тебе буде вихідний. Так ось, я дізналась, що у тебе вихідний, тому вчора сказала нянечці, що не прийду сьогодні в садік. Тому вона сьогодні на мене не чекає, а ще у тому центрі є каветерії, де подають надзвичайні молочні коктейлі та є ігрові кімнати. Уявляєш? Цілий поверх тільки для дитячих розваг! А ще…-вона аж трясеться від захоплення, а я намагаюсь, з відкритим ротом від шоку, вловити суть її слів.

-Ніколь,-зупиняю я її потік слів,-але ж я не казала, що то буде сьогодні,-присіла я біля неї.

Вона поглянула на мене своїми великими очима, нахмуривши брови, і склала руки на грудях.

-Ти ска-за-ла,-почала вона по складах,-що ми пі-де-мо у най-ближ-чий ви-хід-ний.

Я киваю, стежачи, як вона опускає на мить руки, а в наступну секунду хапає має обличчя в свої маленькі долоні та продовжує уже звичним способом: