Розділ 1

-Ніколь,-я присіла перед маленькою дівчинкою та обняла її,-я точно можу залишити тебе одну цієї ночі?

-Ма,-вона усміхнулась мені своїми сірими очима та обняла у відповідь,-я буду із ня.

-Ая,-моя подруга, яка стояла поруч зі мною і спостерігала за всім,-Ніколя буде не сама. Моя сестра пригляне за нею, правда, кульбабко?

Ніколь тільки кивнула та побігла всередину, тягнучи за руку вісімнадцятирічну дівчину, Анну.

Анна-молодша сестра моєї подруги, Адріани, та няня моєї п’ятирічної дочки.

-З ними ж точно все буде добре?-запитала я, дивлячись їм у спини.

-Люба, Анна не вперше залишається із малечею на одинці, то ж не варто перейматись.

-Знаю.

-Визнай, що ти просто не хочеш йти туди,-ми попрямували до таксі.

-Жах, як не хочу бачити їх,-просто киваю.

-Треба, Ая, треба,-Адріана кивнула та відчинила переді мною дверцята автомобіля.-Чи ти бажаєш, аби ті стервятники знову почали розпускати чутки про тебе?

-Вони і так будуть це робити,-зітхнула я.

-Але вже розмовлятимуть про твоє грандіозне повернення!

Через декілька хвилин таксі зупинилось біля готелю, де був розташований потрібний нам ресторан, і я з Адріаною спокійно вийшли з автомобіля.

-Як я виглядаю,-запитала подруга кружляючи навколо своєї осі.

На ній був, не надто облягаючий, білий брючний костюм, чорні туфлі із гострими носами та біла сумка, в яку, якби її воля, можна було би помістити пляшку віскі. Волосся ж вона уклала в високий пучок, дозволивши кільком прядкам вибитись із зачіски.

-Ти точно не запхала у ту сумку віскі?-все ж запитала я.

-Я ж тебе питала чи брати,-дорікнула вона,-але ти сказала, що не хочеш натворити дурниць.

-Дійсно,-ми пройшли у хол готелю.-А виглядаєш ти так, ніби тобі от-от виповниться двадцять.

Вона усміхнулась і поглянула на мене.

-Моя сукня ж не надто відкрита?-все ж спитала я.

-Ти запитуєш, чи це ніжне кремове плаття на бретельках, яке ідеально пасує до твоїх новеньких босоніжок та прекрасного манікюру, не надто відкрите? Плаття, яке оголює твою спину, та має розріз на стегні?-ми якраз зайшли до ліфту, і я добре могла роздивитись її хитрий погляд.-Ні, воно ідеальне у всіх аспектах.

-Пф,-ледь стримую себе, аби не почати сміятись.

-Ая, материнство зробило з тебе ще красивішу персону, ніж була.

Ліфт зупиняється і ми виходимо у великий хол.

-Дякую,-киваю.-Хто ж тільки придумав цю зустріч одногрупників?-шепочу я, бачачи зал, де вже сидить приблизно двадцять людей.

-Міс “я свята а інші лицеміри” написала мені про те, що хоче організувати зустріч,-так само пошепки відповіла Адріана.-Я повідомила, що, можливо, когось ще покличу.

-Вона мене ненавидить,-прошепотіла я, натягнувши усмішку та помахавши всім, хто був там.

-Ая!-гукнула темноволоса дівчина, та, піднявшись, обняла мене.-Як же ж давно я тебе не бачила.

-Марта,-я обняла її у відповідь.-Дійсно, п’ять років-це багато часу.

Марта, не висока худорлява дівчина із темним каре, тільки засміялась та потягнула мене за собою.

-Від тебе ж бо ні слуху ні духу за ці п’ять років,-знову почала ця, вічно привітна, дівчина.

-Марта,-Адріана присіла поруч,-спокійно. Ая ж завжди була менш публічною і відкритою ніж інші.

Та тільки кивнула і почала розповідати що у неї трапилось за ці п’ять років. Усмішка з її обличчя не сходила а очі видавали різні емоції.

-Мила моя,-звернувся до неї наш одногрупник-Володя,-я відійду поговорити з іншими, гаразд?

Марта тільки усміхнулась та кивнула.

-Мила?-питання вирвалось само собою а погляд впав на її руку, де була одягнена обручка.-Зачекай, тільки не кажи,-вона тільки відводить погляд.-Та ти ж його ненавиділа, єдиної про нього згадки не витримувала. А його голос тебе вибішував,-я не могла в це повірити.

-Просто,-майже пошепки почала Марта,-так буває: інколи ворог стає тим, хто сниться у найприємніших снах. Є ж випадки, коли між друзями є дещо більше, ніж звичайна дружба, то чому між ворогами такого не може бути?

-Ага,-тільки і змогла сказати я, спантеличено.

Адріана ж натомість, посміхнувшись, прикрила губи склянкою із напоєм.

Ми ще так сиділи декілька хвилин та розмовляли між собою: я, Марта, Адріана та інколи підключався ще і Володя.

-Народ, мені потрібно відійти,-я уже піднялась з крісла та, прихопивши сумочку, попрямувала до вбиральні.

-І від мене теж побажай солодких снів!-гукнула мені навздогін подруга.

Я тільки кивнула, відчуваючи сторонні погляди, які обпікають мені спину.

-Ая?-спиняє мене біля входу до вбиральні до болю знайомий тембр голосу.

Я боюсь обернутись, хвилююсь, що всі мої переживання та думки будуть написані на обличчі, моє серце калатає, в горлі пересохло, та все ж я повертаю голову на звук голосу. Він таки тут, у чорних джинсах та сорочці кольору асфальту. Його сірі очі з інтересом спостерігають за мною, а я стараюсь спинити свої зіниці, які зі швидкістю гоночного автомобіля бігають туди сюди.