14.

- " Don't break my heart before I give it to you,"- дозволяю собі тихесенько співати поки ніхто з однокласників ще не прийшов на перший урок— як не дивно, але сьогодні я найшустріша.- Потрібно потренуватися саме в цій частині,бо часом можу сфальшувати через низькі ноти,як сказала вчора сестра.- думаю вголос.- "...before I give it to you...".
- Добрий ранок! Я так зрозуміла, що ти вирішила взяти участь у конкурсі? Що за пісня?- питає, як я зрозуміла за голосом, Віка.
- Привіт! - відповідаю подрузі,стоячи до неї спиною,бо намагаюся знайти зошит із фізики ,який,ніби у повітрі розчинився.-Мабуть... - вагаюся, чи казати про свій намір,- Так, вирішила.- впевнено відповідаю, все-таки навіщо приховувати правду?- А пісня... Пісня із фільму,який я люблю частенько переглядати. Я впевнена, що ти не чула її.- Цей фільм є одним із моїх улюблених. Це саме ті фільми,які взагалі відкрили мені світ кіно. Так от, фільм має назву " Історія попелюшки 3". Так, може дивно, що я обрала пісню саме із цього фільму. Просто... Я не можу сказати, що обрала саме цю пісню і люблю цей фільм через те, що в якомусь роді вважаю себе "попелюшкою". Трохи є, але ні, не зовсім. Як я вже сказала, це один із тих фільмів,які відкрили для мене світ кіно. А дивитися фільми я обожнюю, адже вони можуть врятувати від важкої і нудної буденності. Таку ж роль у моєму житті відіграє музика... А насправді, мені більш подобається " Ще одна історія попелюшки", але, коли я вирішила взяти участь у конкурсі, то в голові заграла саме ця пісня. Я відчула— це вона, та сама.- О, знайшла!- полегшено мовила я і повернулися обличчям до подруги і застигла— біля неї стояв Марк і усміхався на пару з Вікою,як чеширський кіт. Бачу, настрій у них двох із самого ранку пречудовий.- Ви... Цей... - намагаюся видавити із себе хоча б словосполучення, і, як завжди, в присутності Марка у мене це не виходить.- Чому мовчала... Ви... Разом... Цей... Вдвох... Цей...- представляю їм уривок із постановки "Як правильно побудувати речення."
- Привіт. - радісно відповідає хлопець.
- А,ти про Марка?. Щойно ми зайшли, ти так мене заговорила, що я і не встигала сказати, що я прийшла не одна. Маркові знадобилася чорна ручка. Як виявилося, я — єдина людина в десятому класі, яка має чорну ручку. Уявляєш?- якимось дивним тоном сказала це дівчина. Щось я відчуваю, що головна причина неочікуваного мною візиту не ручка. Як би Віка не намагалася впевнити мене в цьому, але щось я відчуваю не те. Внутрішній голос каже : " Не вірю!" Хоча, що я себе так сильно накручую?  З самого ранку!
- В мене теж є чорна ручка.- Браво! Найрозумніша відповідь, яку можна було сказати.
- Це не важливо. Питаю: яку пісню будеш виконувати?- якось наполегливо питає Віка, а я дивлюся на неї квадратними очима типу " Серйозно?Прямо зараз? Це така важлива інформація?"- Назва і виконавець.- вимагає вона з усмішкою на обличчі. Мені здається, вона щось різко оборзіла. Незважаючи на це відповідаю їй— все одно я не мала наміру приховувати це від неї:
- Freddie Stroma— Possibilities.
- Ай справді, вперше чую.- "здивовано" відповідає подруга. 
- Логічно: якщо ти не бачила цей фільм, а за твоїм виразом обличчя я одразу зрозуміла, що не бачила, то, відповідно, пісню теж ніколи не чула. - постановка " Як правильно побудувати речення." закінчилася,бо мозок забув про Марка, у присутності якого я зазвичай втрачаю здатність розмовляти, як адекватна дівчина— суцільні "бе" та "ме".
- Логічно-логічно. - вже на автоматі відповідає Віка, витягуючи ту саму чорну ручку і віддаючи її хлопцю зі словами " після цього уроку повернеш."
- Дякую, ще побачимось.- відповів Марк, за логікою, Віці, але погляд спрямував на мене. Хм... Напевно, спросоння здалося.
      Минуло вже шість уроків. На щастя, день сьогодні не дуже важкий—без самостійних робіт та і вчителі не діставали. Залишився останній на сьогодні урок — фізкультура. Сподіваюся, що цей урок не зіпсує мені настрій. Не можу сказати, що не люблю фізкультуру. Скорше за все, у мене присутній страх, що я буду виділятися серед інших учнів своїми спортивними вміннями. За всі роки навчання у попередній школі я не відставала від інших, але страх відстати завжди був присутній і переслідує мене до тепер. Взагалі я ненавиджу спортивні змагання, бо,якщо твоя команда програла,то з легкістю хтось може звинувачувати в програші саме тебе. Так, бувало і таке...  Точніше,я не люблю спортивні змагання з легкої атлетики, але  обожнюю баскетбол. Це не означає, що я круто граю в баскетбол— я просто почуваю себе вільною. Також, я ненавиджу футбол— взагалі не вмію грати у футбол. Щодо волейболу: скорше так, ніж ні.
- Знаєш, що мені сорока на хвості принесла?- питає Віка, хитро усміхаючись.
- Що?- байдуже питаю,бо сил удавати зацікавленість не маю.
     Я не впевнена,що залишилися люди,які не забули про цей твір, адже я дуже давно не оновлювала його. Хочу вибачитися перед читачами,які чекали на продовження,але так і не отримали його. Хочу повідомити,що найближчим часом продовження не буде. Цей рік для мене взагалі важкий,тому я не маю часу  для того,щоб продовжити цю історію. Але це не кінець... Продовження буде неодмінно! Надіюся,що все буде добре, і я допишу цей твір влітку. Маю надію на ваше порозуміння. Сподіваюся,що коли ця історія завершиться, то відкриється нова глава в моєму житті, адже це перша  велика і серйозна для мене праця. Мрію,що після її завершення ми станемо невеличкою сім'єю.  

Бажаю вам бути щасливими!

Ваша  Flower!