10.

Спідкнувшись, майже падаю на землю, але чиїсь руки не дають мені впасти.
- Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю.- чую чоловічий голос і миттю вириваюся з його рук.
- Не чіпай мене!- відходжу на крок назад:- Не підходь до мене!
- Та нічого я тобі не зроблю! Просто випадково зіткнувся з тобою! Не треба так реагувати!- переконує мене хлопець. Я бачу по його темних,як ніч, карих очах, що він справді не має наміру мене скривдити і починаю ридати, коли усвідомлюю,що зробила. 
- Вибач! Я просто...- намагаюся пояснити щось, але незайомець обіймає мене за плечі.  А я що? - на емоціях обіймаю у відповідь
- Не плач, все добре. Ти злякалася? Все добре.- мило заспокоює мене хлопець, але в один момент я усвідомлюю, що обіймаюся із  незнайомцем, і різко вириваюся з теплих обіймів— мені стає дуже холодно.
- Ой! Вибач! Я на емоціях...- намагаюся щось пояснити, але хлопець, не звертаючи на це увагу,знімає з себе толстовку і кладе мені на плече.
- Ти ж будеш в одній футболці.
- Одягни, бо зовсім змерзнеш. Ходімо, проведу тебе до дому.- каже незнайомець.
- Ти...- не встигаю нічого сказати.
- Не починай. Нічого я тобі не зроблю. Просто проведу до дому, щоб не було страшно йти самою - і так налякана.- говорить суворо і дивиться на мене, ніби я —його дочка, а він— мій батько.
- Гаразд.- все-таки погоджуюсь.
- Тоді одягай.- показує пальцем на свою толстовку, і я мовчки її одягаю.

- Тож виходить, що ти — новий учень школи, в якій я навчаюся— в принципі так само , як я.-кажу хлопцеві.- Ти в десятому класі?
-  Так.- усміхається він.
- Що таке? Чому усміхаєшся?- здивовано питаю.
- Просто ми розговорилися, а запитати імена одне в одного забули.- він усміхається ще веселіше.До речі, усмішка в нього гарна.
- Упс... Якось не дуже вийшло. Я— Настя.- різко простягаю йому свою руку, але її не видно через довгі рукави толстовки— виглядає кумедно.
- Хах, Я— Ост.- усміхається хлопець,трішки підтягує рукав толстовки і потискує мені руку.
- Приємно познайомитись.- відповідаю.
- Me too.- каже Ост.
- Та ти у нас англієць?- усміхаюсь.
- А ти як думала? Що не видно?- стріляє очима хлопець.
- А що це в тебе за ім'я таке... незвичайне? Якась модна тенденція на псевдоніми?- серйозно питаю.
- Типу того. Моє повне ім'я — Остап, але воно мені не подобається.- відповідає.
- Чому?
- Мені здається, що воно якесь застаріле і некрасиве.
- Не існує некрасивих імен.- переконую його.- Просто у кожної людини свій смак. Ну нічого, спробую зробити так, щоб в майбутньому  ти полюбив своє ім'я.
- Поживемо— побачимо.
- Зачекай, у тебе волосся сірого кольору?- здивовано питаю— лише тепер розгледіла.
- Ага. Тепер в твоїх очах я виглядаю, як дивний підліток, який хоче привернути увагу зовнішністю і незвичним ім'ям?
- Зовсім ні! Якщо чесно, рік тому я справді подумала б так, але зараз я вважаю, що це дуже круто не боятися відрізнятись від інших, хоча я сама не наважилася б.- відповідаю Остапу.
- Не очікував такої відповіді. Ну нічого, спробую зробити так,щоб в майбутньому ти стала сміливішою.
-Поживемо— побачимо. - усміхаюсь— мені з ним так само легко спілкуватися, як і з Вікою.- Ти уже можеш іти,далі я сама— мені вже близько.- зупиняюся, знімаю з себе толстовку і віддаю Остапові.
- Ясно, не довіряєш мені. Досі думаєш, що я ,маніяк, дізнаюся в якому будинку живеш і буду переслідувати тебе кожен день.- говорить хлопець.
- Побачимось завтра в школі. - усміхнено кажу і кладу толстовку на його плечі, зав'язуючи її рукави на шиї хлопця.- Дякую за толстовку і за те, що провів до дому.
- Візьми хоч її. Не знаю близько тобі чи ні, але можеш замерзнути.- відказує Ост.
- Не потрібно. Ще побачать батьки і почнуть розпитувати.- відговорююсь, але хлопцеві все рівно, тож він швидко зав'язує рукави толстовки на моїй шиї.
- Зустрінемось завтра в школі.- відказує, повертається і йде геть.
- Ах ти!- роздратовано і одночасно усміхнено викрикую— Остап махає рукою у відповідь.