9.

- Добрий...- хм... Хто це?
- Я не відволікаю юну леді?- каже незнайомець.
- Ні... Е... А хто це?- зніяковіло питаю.
- Не впізнала? Це  я — Марк.-відповідає хлопець.
- А-а... Це ти... А що...- не можу зв'язати два слова.
- Вибач, що турбую,але мені терміново знадобився светр, який я віддав тобі — я залишив у ньому одну важливу річ.- розповідає Марк.
- Отже...- намагаюся зрозуміти,що йому від мене потрібно.
- Ти маєш час зустрітися?- питає він.
- Так, коли саме?- питаю я.
- Зараз.- відповідає він.- В парку, де ми сьогодні гуляли.
- Гаразд.- погоджуюсь.
- Дякую, що не відмовляєш мені.- говорить хлопець.
- Та що ти! Мені не важко, а тобі це важливо.- відповідаю.
        Прийшла я скорше, ніж Марк, тож присіла на лавку. Сиджу, дивлячись на дерева,які вже помалу жовтіють. Якщо чесно, осінь я не дуже люблю, але визнаю, що коли навколо все забарвлюється в золотисті кольори, то це виглядає неймовірно. Від моїх думок мене перериває дотик рук ,які прикрили мої очі. Це типу гра  "вгадай хто за тобою"?  Мені аж страшно стало від несподіваності, але страх миттю зник, коли я зрозуміла, що це повинен бути Марк. В цей момент мені різко стало жарко. Повертаюсь, щоб подивитися на нього і бачу.... Ніка? Що? Хто сумнівався б , що таке може статися лише зі мною. Жарко?! Нік?! Мозок науявляє собі різного, а мені потім стає жарко, хоч і не бачу, хто це. Звичайно, придумала собі, що це— Марк- і от тобі !
- Привіт!- радісно вітається хлопець.
- Привіт.- намагаюся приховати своє розчарування.- Що ти тут робиш? Де Марк?
- Так, він мав прийти, але прийшов я. У Марка з'явилася невідкладна справа, тож друг попросив мене забрати светр і передати вибачення. - розповідає Нік.
- Нічого. А що за справа? Щось серйозне? Якась проблема?- питаю, бо не думаю, що Марк не прийшов через якусь дрібницю.
- Та ні, жодних проблем. Якась важлива зустріч із Юлею. Ну ти розумієш, закохані пари і все в такому дусі.- відповідає хлопець.
- Ага...- кажу і віддаю йому светр. - Мені потрібно вже йти, бо батьки хвилюватимуться. Бувай.- намагаюся сказати якнайвеселіше, щоб не було видно, як мені сумно.
- Бувай!- прощається Нік.
          Як так? Чесно, я була трохи схвильована щодо зустрічі- не знала, що буду казати, але зраділа, що побачу Марка, а він навіть не прийшов. Дуже прикро! На що я сподівалася? Це ж була б проста зустріч. У нього ж дівчина, а я йому не потрібна. Я сама винна, що дозволила собі думати про...
Все це не взаємно! Для таких простачок, як я, бути зайвою - класичний бургер.
   Йдучи додому, відчуваю, що мені стає все холодніше. Авжеж! Я так спішила на зустріч, що забула взяти із собою светр. Ну як забула? Светр Марка я взяла, а от собі прихопити забула!  " Голову ти вдома забула!" Вже значно стемніло і мені стає страшнувато. 
-Хто там?- налякано шепчу, коли чую шурхіт позаду мене. Повертаюсь назад і бачу силует чоловіка,який стоїть біля дерева, палючи сигарету. "Нічого страшного— це ж просто стоїть чоловік." Через свою боягузливість, починаю пришвидшувати ходу, деколи повертаючи голову назад. В один момент я помітила, що цей чоловік йде у тому самому напрямку,що і я. Дідько! Розумію, що висновки робити ще рано, але мені страшно! Повертаючи голову, я вже не бачу чоловіка. Що?! Є два варіанти: він пішов своєю дорогою або сховався! Чую шурхіт і починаю трохи не бігти. Серце стукає шалено — до думки приходить відчуття жаху і страху за своє життя.
Біжу на своїй хвилі, сто разів повертаючи голову назад, і не помічаю, як врізаюся в когось. Готова була вмерти на місці від страху!
- Не чіпайте мене! Відпустіть!- кричу, одночасно закриваючи очі руками— долоні миттю стають мокрими від сліз, що течуть по щокам.