7.

      Настав день, якого я чекала з нетерпінням -  прогулянка з Вікою. Настрій чудовий, погода чудова— більшого і не потрібно.  
      Початок осені, тож навулиці досить тепло, хіба що вітер повіває. Вирішую не брати із собою светр.
      Дібравшись до місця призначення—парку, я вже помітила Віку, яка  сиділа на лавці... не сама: біля неї сиділи Марк, його друг- Нік,про якого мені захоплено розповідала Віка, тобто, він саме той хлопець,який їй подобається. Ну ,він нічого такий: симпатичний брюнет із карими очима. Щось я від теми відійшла. Отже, біля неї сиділи і дружно балакали  не лише хлопці, а  ще і  незнайомка— рудоволоса дівчина з надзвичайної краси синіми очима.
  Щойно Віка побачила мене, то почала махати типу " ми тут, не бійся, підходь".
- Привіт всім!- вітаюся з ними.
- Привіт! - всі разом відповідають.
- Я хотіла зробити тобі сюрприз, тож не сказала, що запросила кілька мої друзів погуляти.- говорить Віка... Сюрприз. Зробити. Хотіла. Сюрприз! Звичайно, я ж люблю неочікувані "сюрпризи"!
- Ага... - стараюся усміхатись. 
- Не соромся.- каже подруга.

    Як мені не соромитись? Як мені взагалі поводитись біля незнайомої дівчини? Добре... Це не така вже  і проблема. Але, як мені поводитися біля хлопця,який мені подобається, але ми нормально ще не спілкувалися. Це ж не постояти біля нього у класі кілька секунд. Це прогулянка! Що ж я так рознервувалася? Я ж не одна з ним гуляю.
- Точно! Треба ж вас познайомити.- говорить Віка.- З Марком ти вже знайома, а з Ніком і Юлею -ще ні.
- Ще раз привіт! Я - Нік.- знайомиться хлопець.
- Він -друг Марка, вчиться з ним у протилежному класі.- доповнює його подруга.
- Приємно познайомитись. Я - Настя.- відповідаю.
- Мені теж.
- Віка про тебе багато розповідала.- усміхнено кажу, а дівчина вже смикає мене за руку.
- Справді? Приємно чути. - відповідає Нік, стріляючи очима, так само, як звикла робити Віка.
- Юля — дівчина Марка, - впевнено каже рудоволоска.- приємно познайомитись.
- Настя— мені теж. - відповідаю я невпенено. Звичайно, на її тлі я виглядаю... ніяк? От мені цікаво: навіщо так одразу заявляти, що вона дівчина Марка? Мені типу має бути все рівно. Насправді ж, мені трохи прикро. На що я сподівалася? У таких хлопців,звичайно, повинні бути дівчата і не такі звичайні,як я. Глибоко в душі я сподівалася на щось, але розум із самого початку казав, що ці почуття не можуть бути взаємними.

-Ти чого так легко вдяглася?- питає мене Марк. Справді, поки я йшла сюди, то вітер здійнявся. Бачу, що я одна прийшла лише у футболці.
- Мені не холодно ,люблю,коли віє вітер.- виправдовуюсь.
- Так, вона у нас така.- підтримує мене Віка.
        Час минув швидко. Віка питала багато різного Юлю, а Нік і Марк розпитували різне в мене. Ніколи не думала,що комусь може бути цікаво спілкуватися зі мною. Прогулянка мені сподобалася, я дізналася більше і про Віку, і про Ніка, і про Марка, а от Юлю я не дуже питала,бо мені здалося,що вона не дуже хоче зі мною спілкуватися.
- Я відійду, бо мені мама дзвонить.- кажу всім.- Алло! Все добре, так, ще трохи погуляю. Та ні, мені зовсім не холодно.- відповідаю мамі, а в самої вже можна полічити кожну волосинку, що стала дибки на руках.- Добре, бувай!- не встигаю договорити,як відчуваю, що тепла тканина прикриває плечі - це светр. Повертаюсь і зустрічаюсь поглядом із ... Марком. Відразу потеплішало!- Що ти? Не потрібно.- зніяковіло кажу.- Ти ж замерзнеш.
- Мені не холодно, люблю, коли віє вітер.- усміхнено відповідає хлопець, і я теж відповідаю йому усмішкою.
- Дякую. - вимовляю і червонію. Якось незвично, зі мною ще такого не було. Приємно....