4.

 Point of view Марк.
    Другий навчальний день,на відміну від вчорашнього, почався з дуже гарної новини :тітка з дядьком повідомили, що зможуть приїхати до нас у гості вже через три тижні. Так, прийдеться почекати, але найголовніше,що приїдуть. Вони для мене мають велике значення. Коли склалася важка ситуація у нашій сім'ї, то вони нам дуже допомогли,особливо мені.
    Досить згадати, який жахливий настрій я вчора мав через неприємні новини, а тепер уже весь сяю від радощів. А ще оте зіткнення із Вікою... Справді, якось негарно вийшло. Як сказала та незнайомка, що підвищувати голос — не найкраща ідея. Потрібно буде попросити від Віки пробачення, мабуть, і від тієї дівчини. Своєю поведінкою остання мене трохи здивувала. Вона не кинула мені у відповідь образи, а вибачилася. Мені аж соромно, що так сталося. Ну, нічого, спробую все це виправити.
         
                 *                                                  *                                                               *
Вже минув четвертий урок , і на великій перерві я з хлопцями вирішили побути трохи в класі, де зараз тихенько. Але гармонію тиші руйнує Віка, яка заходить у клас, тягнучи за руку мою незнайомку.
- О, привіт Марку! Хочу тебе з кимось познайомити. - починає розмову Віка.
- Привіт! - відповідаю їй.
- Це моя подруга Настя. Ви вчора бачилися. - каже дівчина.
- Так. Привіт, я — Марк.- починаю наше знайомство, а дівчина ніби ховається за спиною Віки. Відповідь я так і не почув, вона лише легенько махнула головою типу "ясно, приємно познайомитись" і все. Дивно, вчора була такою сміливою, а сьогодні і слово не може вимовити. Треба буде розпитати про неї Віку. Після цього Настя швидко потягла подругу подалі з класу.
Point of view Настя.
      Минув цей важкий день. Найважчим етапом було,звичайно, знайомство, якщо його так можна назвати, - я і слова не видавила із себе. Ця моя сором'язливість! Але ніби все пройшло нормально. Навіть здалося, що цей Марк не такий... злий? Думка про те,що він хам у мене ще не змінилася, бо протилежне він не довів. Але на вигляд він гарний. Правду кажучи, виглядає трохи старшим на десятий клас, що робить його ще красивішим. Особливо мені сподобалися його світло-сірі очі,які гарно контрастують із його темним,як ніч волоссям. У мене теж сірі очі, але вони,як на мене,звичайні, без жодного візерунку. А його так і сяють тими візерунками, дають можливість побачити у його очах цілий світ. Що він робить у школі? Такого тільки у фільмах знімати!
     Але,незважаючи на те, що він вродливий, зовнішність- лише оболонка. Якщо він насправді такий, який здався мені при першій зустрічі, то краса цьому не допоможе.
   Поверталася я додому разом із Вікою. Вона живе зовсім не в тому боці, що і я, але сьогодні їй треба в зайти до тітки. 
- Забула тебе спитати. Чому навіть нічого не сказала при знайомстві з Марком? Ти настільки невпевнена ,ч сором'язлива,  замкнута людина?- питає мене Віка.
- І так, і ні. Чесно кажучи, мені важко спілкуватися з людьми ,яких я зовсім не знаю. Я завжди почуваю себе невпевнено, бо знаю, що мене оточують не тільки привітні люди. Тому ,щоб уникнути неприємних ситуацій, як тоді з морозивом, я намагаюся менше контактувати з іншими. - відповідаю подрузі.
- Тебе хтось сильно образив у попередній школі?
- Так, була така ситуація, але я не хочу про це говорити.
- Розумію.- співчутливо відповідає Віка.- Але це не означає, що тут ти зустрінеш погану людину. У нашій школі такого не траплялося,як я знаю. Ти ж знаєш, якщо щось, я - з тобою. Доречі, щодо ситуації з морозивом, Марк вибачився, ще сказав передати вибачення тобі.Говорив,що прямо тобі сказати не міг, бо не знає, як правильно. Думаєш,чому? - усміхається Віка.- Бо ти мовчала,як риба при зустрічі, ось так.
- Лише не діставай мене з цим, будь ласочка!- благаю дівчину.
- Гаразд, помилую тебе! - кепкує вона.- Лише хочу  сказати,що ти, нічого не зробивши, вже поставила хлопця в незручне становище. Ну, це я в хорошому розумінні. Я знаю Марка, він вміє підбирати слова. Лише з тобою це не проходить. Отже, ти- особлива.
- Нема у мене ніяких особливостей! Так ти мене милуєш?!
- Добре-добре, потім побачимо.- стріляє очима Віка.
      Що за дурниці вона говорить. Що за "особлива"? На що вона натякає? Бачу, любить подруга сміятися з мене... Тому мені і легко з нею...

       Сьогодні Віка відсутня, але думаю, що самотньо мені не буде, бо однокласники у мене хороші: завжди допомагають і не забувають про мене. Зараз у мене урок англійської мови,але бажання на нього йти у мене немає, бо сьогодні мені щось погано, напевно, через спеку, ще й телефон розрядився.
- Щось ти маєш нездоровий вигляд, - говорить мені Даша. - Ходімо, проведу тебе в медпункт.
- А якщо запізнюся на урок?- питаю її.
- Та нічого, вчителька англійської не буде сварити.-відповідає однокласниця.

                                           *                             *                                     *                
- Температура зараз зменшиться , і тобі стане краще. - каже Ольга Федорівна— медсестра.- Зараз дам тобі довідку, і можеш іти додому.
- Не потрібно. Мені вже краще. - кажу їй правду. 
- А якщо стане гірше? Зачекай ще хвилин десять. Гарячки не буде- можеш залишатися.
- Добре. - відповідаю їй.

                                               *                              *                                *

         Так, тепер потрібно поспішити в клас, бо ще пропущу весь урок.
        "Зберися, Настя. Один, два, три..."  Стукаю у двері і заходжу в клас.
- Добрий день! Вибачте за ...- не договорила я, бо помітила,що учні щось мені не знайомі. Я переплутала клас?!- Ой, вибачте, я,мабуть,переплутала щось...- з кожною секундою гучність моїх слів все зменшується і зменшується. А кількадесяток очей на мене все дивиться і дивиться. Від цього мені стає не по собі.
- Нічого. Певно, тобі не повідомили, що уроки поміняли місцями. У вас тепер урок української літератури. -  відповідає вчителька англійської мови.- Ти ж новенька? Хай проведе тебе хтось, щоб не заблукала.
- Не потріб...- не встигаю договорити.
- Я допоможу!- відгукнувся...Марк.
- Добре, але швиденько. - погоджується вчителька.