2.

Вирішую підійти і домогти вирішити поблему.
-Ей! Віка! Ти зовсім з глузду з'їхала?! Дивись, куди йдеш і не розмахуй мені тут руками! - почав кричати на неї цей незнайомець.

    Що за хам! Розумію, що ситуація не із приємних, але це не привід робити так негарно.  
-Сам дивись! Ти сліп.. - не встигає договори ти Віка.
-Не треба , Віко. ВибачТЕ нас за таку неприємну ситуацію,але не потрібно було одразу ж підвищувати голос. - спробувала я сказати це якнайбільш спокійно і швидко потягла Віку із собою подалі. Вух! Пронесло!

- Ну, і що це було?!- одночасно обурено і весело запитала мене Віка.
- Сама не знаю... 
- Що за "вибачТЕ"? Ти до всіх незнайомців звертаєшся на "Ви" ? Коли ми познайомилися, щось я не можу пригадати такого ? - вже сміється з мене дівчина.- Чи з ним був друг-невидимка?
- Жах! Що це було?! Мабуть, від хвилювання зовсім з глузду з'їхала! Що за "вибачТЕ"?! - сором мені.
- Заспокойся. Нічого такого не сталося. Мені здається, що він і не помітив цього.
- Справді? Було б дуже добре. 
- Справді-справді. Але я хочу запитати тебе дещо інше. - от цю фразу Віка сказала уже не так весело. Щось мені це не подобається.- Чому ти вибачилася? Він не повинен був так грубо відповідати.
- По-перше, з ним не знайома, а по-друге, я стараюся ставитись до інших із повагою. 
- Ну не знаю... Збоку це скорше виглядало якось безхарактерно і ... смішно?
- Твоя думка.- відповідаю я їй, і дзвенить дзвінок.
- О! Дзвінок! Ходімо, проведу тебе в клас. - каже Віка.
- Ага, дуже повезло, що ми будемо вчитися в одному класі. - приходить до думки ще одна позитивна деталь цього дня.
- Справді! Але не чекай, що я вже відчепилася від тебе. У нас ще буде цікава розмова щодо того, що сталося. - стріляє очима дівчина. 
- Що вже вона від мене хоче?