Частина 3 Університет

Пройшло чотири дні. Все як завжди нічого цікавого за ці дні не трапилося. Ми з дівчатами в університеті. Емма як завжди чуть не засинає на парах, але при цьому не перестає добре вчитися. Я не знаю як це в неї получається. Анет старається намалювати нові ескізи для своєї колекції яка відбудеться через три місяці. За цей час вона має створити ескізи, пошити одяг і підготувати промову, яку потрібно буде сказати в кінці модного показу. Це щось типу екзамену. Валері задали зробити проект і тепер вона з ним мучиться. Там щось на рахунок фотошопу, не знаю що там, як і до чого, тому нічого більше сказати не можу...
А наш трудоголік Елізабет ставить нам новий танець. Подробиць не знаю, вона мені нічого не розказує. Каже, що "це буде сюрприз". По-перше, я знаю Елізабет, вона не вміє робити сюрпризи, а по-друге подивимося, що з того вийде! Що ж на рахунок мене, то я вчуся. Вчора я ходила на кастинг, але нажаль не пройшла... Продюсер каже не здаватися і пробувати ще раз і ще раз, а також бути оптимісткою.

*Дзвінок на перерву*
Ми з Емою вийшли з класу і підійшли до наших шкафчиків щоб покладати всі книги і взяти інші.
Е: Каміла, я не витримаю ще одну пару! Ну чому на них так скучно! Я вже не можу. В мене починається стрес Каміла! 
-Воу Емма, тихо, спокійно, дихай глибше. Не переживай все буде добре. 
Е: Камі в нас була тільки одна пара, а ще лишилося три! Та я від нудьги копита відкину!
-Ой, не так все й погано! Зате остання пара буде твоя улюблена!
Е: І це єдине що радує мене сьогодні! Але до неї потрібно ще дожити.
- Нічого тобі не станеться доживеш. 
Е: Вір і надійся на це. - сказавши це вона злісно закрила двері шкафчика.
А поки я розбиралася із своїми книгами до на підійшли Анет і Валері.
В: Ну що як проходить ваш день?
Е: Краще, не питай!
А: Я бачу Емма з самого ранку в дуже хорошому настрої.
- Не звертайте на неї увагу. Вона біситься, бо їй нудно.
В: В такому разі можу підняти вам настрій!
Е: Його вже нічого не спасе! Тому валяй.
В: Не будь такою злою.
Е: *закотила очі* 
- Валері не слухай її, кажи давай! -нетерпляче сказала я.
В: Кароче біля нашого університету відкрилася кафешка і я подумала, що ми могли б туди сходити сьогодні після другої пари. Як вам ідея?
А: Мені подобається! Ти як Камі?
- Так було б чудово. Я за! Емма...?
Е: Та взагалі насрати... 
- Будемо вважати, що це ТАК! Отже вирішили, йдемо!
*Дзвінок*
В: Добре тоді після другої пари зустрічаємося на цьому самому місці і йдемо. -радісно сказала Валері, взяла за рукав Анет і потягнула її на другу пару. 
Я закрила свій шкафчик і ми з Емою також розійшлися по своїх аудиторіях.

......
Після другої пари ми зустрілися і всі дружненько пішли в то кафе про яке розповідала Валері. Воно було дуже близько до університету лише 5хвилин ходьби і ми вже були там. Коли ми прийшли, там було дуже багато людей і майже не було вільних столиків. Але все ж таки ми знайшли один вільний столик біля вікна. 
В: Офіціант меню! - крикнула Валері.
До нас підійшов високий молодий хлопець, з голубими очима і чорним волоссям, було видно що він ще студент і підробляв офіціантом в цьому кафе. Він був дуже милий на вигляд. І ось він протягує нам меню.
О(Офіціант): Ось тримайте будь ласка.
А: Дякуємо. - ввічливо відповіла Анет і машинально посміхнулася хлопцю.
Він трохи зніяковів і легенько опустив голову, але посміхнувся їй у відповідь. В цей час я сиділа і спостерігала за ними. Вони такі милі. Але я не хотіла нічого казати, тому зробила вигляд, що нічого не бачила закрившись меню. 
Через 10 хвилин ми все ж таки вибрали, що хотіли і покликали офіціанта.
О: Так я вас слухаю.
А: Ми б хотіли замовити три Латте, і одне Мокко.
О: Добре ваше замовлення буде готове через пару хвилин. - сказавши це офіціант посміхнувся і відійшов.
Через деякий час він повернувся і приніс наше замовлення.
О: Ось ваше замовлення, можливо ви бажаєте ще щось?
- Ні це все. Дуже дякуємо. 
О: Будь ласка.- І хлопець пішов приймати інші замовлення.
В: Знаєте, а мені подобається тут.
- Так тут дуже затишно і відчувається домашня атмосфера.
А: Мммм... Як смачно...
Е: Признаюся ви і гаряча чашка Латте, змогли підняти мені настрій. 
- О боже, невже ми змогли догодити нашій капризній королеві.
Е: Ей, а ось це вже було обідно. - з посмішкою на вустах сказала Емма.
Всі почали сміятися, дівчата весело провели час.

Потім ми встали з-за столу, розплатилися і вийшли з кафе.
Коли ми вже майже дойшли до університету, Анет стала як вкопана і раптом почала шукати свій телефон в сумочці. 
А: Блін, мені здається я забула свій телефон в кафе.
Е: Тобі хтось казав, що ти безголова.
- ЕММА!!!
Е: Та ладно вам я ж пожартувала! 
А: Не бійся Камі, я вже звикла до її жартів і не ображаюся. 
Е: Ну ось бачите! Вона все розуміє. Дякую Анет. 
А: Ага. Блін дівчата ви напевне йдіть в університет, а я ще збігаю в кафе за телефоном.
- Окей.
А: А і якщо я запізнюся, Валері прикрий мене, ок?
В: Та окей іди вже!
І ми зайшли в приміщення, а Анет побігла за телефоном.

POV Анет
Блін як можна було забути телефон в кафе!!! Хоть би він ще там був і його ніхто не забрав... Мені здається я забула його на столі. І чому це все відбувається саме зі мною???
Я зайшла в кафе там все ще було багато людей. Наш столик вже був зайнятий, тому я підійшла і запиталася чи ніхто не бачив мій телефон. Мені сказали, що коли вони прийшли то не бачили ніякого телефону. Тоді я подякувала і відійшла в бік, мені було дуже сумно і я просто не змогла стримати сліз. Сльози текли рікою, а очі по-червоніли.

POV Офіціант
Я розносив замовлення і коли повернувся, побачив як в куті стояла молода дівчина. Я підійшов ближче і побачив, що вона плакала. 
- Хей, з вами все гаразд?? -запитався я. Тоді вона повернулася і я впізнав її. Це ж та дівчина, що приходила сюди пару хвилин назад із своїми подругами.
- А? Так, все добре...
- Ну я ж бачу, що щось не так. Чому ви плачите? Вас хтось образив?? - стурбовано запитався я.
- Ні просто... Я загубила телефон... - крізь сльози сказала вона.
- Всього лише....?
- Що значить "всього лише"?? Знаєте, взагалі-то це подарунок батьків.
- Послухайте, все гаразд ви його не загубили. Коли ви пішли, я забирав посуду з столу і побачив чийсь телефон, тому я і поставив його в кишеню щоб ніхто інший його не забрав. Ось тримайте... - я протягнув їй телефон.
Вона швидко витерла сльози і забрала його. 
- О боже, дякую! Я вже думала, що загубила його. - з посмішкою сказала вона і підняла свій погляд на мене. 
Я трохи розгубився адже вона така красива, мила, ввічлива і ніжна. Я просто почав тонути в її красивих, темно карих очах. Але потім я швидко взяв себе в руки і заговорив.
- Доречі мене звати Джон.
- Я Анет. 
- Вау, дуже гарне ім'я!
- Дякую. В вас теж.
- Дякую. А ти ж не американка, правда??
- Ні я з Франції, приїхала сюди на навчання.
- Клас! І на кого ти навчаєшся??
- На модельєра, в ось цьому університеті. *показує на велику будівлю*
- Ого, ти не перестаєш дивувати мене! В хорошому сенсі.
- Ахаххаха, а ти що робиш, чим займаєшся, крім того що тут працюєш?
- Я також навчаюся в цьому університеті, але на співака.
- Вау, клас! Знаєш я також люблю співати, але моє сердечко сказало мені, що потрібно йти вчитися на модельєра. І знаєш, я не пожаліла про свій вибір, мені це подобається.
- Так це дуже круто, займатися тою справою яка тобі подобається, якій ти хочеш присвятити себе.
- Так. - з усмішкою на губах, відповіла Анет. І Відвела погляд на годинник, який висів на стіні.
- О боже! Я пропустила пару! Тепер в мене точно будуть проблеми! Пробач, але я маю бігти, я не можу пропустити ще одну. - Анет вже хотіла бігти, але відчула на своєму зап'ясті чиюсь руку.
- Зажди, Анет залиш хоч свій номер.
- Гаразд, давай але швидко.
Анет взяла ручку і з поспіхом написала свій номер телефону на серветці й побігла в університет.
А Джон так і стояв дивлячись на двері, через які вибігла Анет. Аж допоки його шеф не сказав йому повернутися в реальність і продовжувати свою роботу.