Т/і була на тому самому поверсі, протискаючись у щілину...щось сталося. Вона знов відчула біль.
Все сильніше та ближче...
"Т/І, т/і бажала комусь допомогти ?" Двері відкрилися.
Відчинивши їх, ти не одразу помітила дуже помітну деталь метал розсипався. Шматки дверей просто відпадали, а у ту ж мить Макс горлала намагаючись вімкнути (навігацію) хоч щось та перезарядити рацію. Капсула не працювала, як і сама рація.
- Що ви мали на увазі, коли сказали "ваших дівчат"? Вікторе ?
Чоловік хихикнув.
- Вгадайте.
"Або не вгадуйте"
Щось стікало зверху, але понівечені плити більше не зсувались... Натомість щось храпнуло, на стіні ворохнулися тіні. Поглиблення це не завжди важко. Буває і легше, так, завжди буває.
Для декого маніпуляція штука незвична.
Тільки от не у старих, схиблених місцях. Новий сектор лабораторії було відкрито.
"Alive" місця - це небезпечні сектори, які створюють апокаліпсис.
Адже схибленість не у людях, не у предметах. А у мозку та мріях, так?
Ковзнувши очима по сталі ти нічого не роздивилася, навіть не знайшла. Щось темне таркнулося тату на нижніх кінцівках, повітря було вогке, а ще воно й далі продовжувало згущуватися. Роздивитися та знайти шлях ставало майже неможливо. Підлога, та ба навіть стіна... Все було вологим. Щось ворушилося та піднімалося зверху за спиною дівчини.
(Не) Порятунок ?
"Допрацювалися"
..Ти поводилася так, неначе й не було ніяких слів та рухів. Твої кроки стихли, разом з усіма звуками. У кімнаті немов, щось пульсувало. Пересуваючись непомітно та обережно, щоб ніхто не помітив, щоб ані душа..ані хто інший не почув. Щупальце трохи смикнулось від коліна й так само обережно (непримітно) гойднулося нп жіноче стегно. Тонку кістку ледь закривала одежа, одежа з якоїсь вечірки.
Щось ляснуло біля стіни. Один з живих росіян дивися та мовчав. Лабораторія працювала. Щапальце не зупинилося..
- Я ж тобі казав, я буду поряд.
"Можливо ти думала, що хтось помре першим?
Ти шукала декого нового? Або ти шукала мене?"
(Друга частина після нового року. Не втигаю..Часу мало)