Всього лише діти.

  - Казав вони магічні...

Я вже не усвідомлював, чи то він брехав, чи то ці "галюцінації - відьми", це все вкрай задурило йому голову, а ще й ці вивчення трансу... - Віктор у кайданках всхлипуючи, майже не плакав.

  - Нам не пощастило, сестри у нього так і не було, але ми хотіли всиновити когось. Я як чоловік хотів сина, декілька дітей це прекрасно. Потім дім заполонило щось зле, могутнє та вологе!

  - Тобто? 

  - Як цвіль, як щось лихе, я передчував того демона усе ближче. Тоді ж я зрозумів що він десь ховається, зачаївся у темряві, так. Моя помилка у тому... я був чуйним та легковірним.

  - Моя провина у тому... я був чуйним та не вірив.

Робін і Ненсі мовчали.

  - Ви думали..що є якийсь зв'язок ? Безодня та мій Генрі, але мій син не був справжнім, наче він був не зі мною, наче він був порожнім..

  - Порожнім домом - промовила за нього Робін.

  - Я вважав коли він з'їв павука, якогось такого чорного... Він став сильнішим та бридкішим. Тільки усередині. Ви не просто чуєте, ви вже усвідомлюєте. Генрі не було, як не було і цього вашого Пітера.

  - Ми казали, що ще не знаємо про Пітера є тільки ім'я. - Поки Робін говорила, Ненсі відвела погляд.

  - Закрийте очі, щоб на секунду зрозуміти ці чудернацькі світи.  Думаю, він забирав саме свідомість... Тіла ніколи не були скалічені.

 Голос пробирав до кісток :

 Небо сильно потемніло, птахи не співають. Гадаю вони чекають, магія йде, а тим часом та сама церква, та сама шалена, широка дорога. Те вороття...

Там де тебе нема, й тебе і не існувало. Не зло ?

 Повернення до темряви.

(Ти все знав з самого початку)

  - Тож хто тут гаденя? Я чи такі діти, як ви!?

  - Сволота Вікторе, ви нікчемна гидота.

Обидві дівчини відступили, чоловік був схожий на якийсь дивний скуйовджений овоч його шкіру немов порубали, суцільні зморшки та каламутні п'ятна.

 Голос якийсь ніжний та довірливий.

" Хто ж вам зашкодить? "

Ні, ні, не голос. Шепіток. 

  - Сон, звичайний сон. Заплющ очі.

 Голос десь там у майбутньому.

Т/і не зупинилася.

"Макс замкнена. А де ж твоя розсудливість, мала?" 

 Але його ніхто так і не почув.

 Т/І була на тому самому поверсі, протискаючись у щілину вона знов відчула біль. Біль, так, сильніше та все ближче...