На відстані.

 Він завжди відштовхне тебе, він усякого зламає. Лише біль та зцілення.

 Саме тоді промайнула недуречна думка.. Що все буде не так легко.

 Вона залишила приміщення та рушила далі. Але вереск, той вдоволений (дикий) вереск :

  - Ти вбила підполковника!? Ха, підполковника!

 Це не зупинити, так?

 Головний командир продовжував булькотіти та реготати. Його проназав жах.

 Певно, він ще повз, але його мозок не міг повноціно поновити рух. А  росіянин намагався дотягнутися до патронів, але ні пістолета (справжнього пістолета), ні рушниці у нього не було. Вона повернулася за документом.

 Бридка рука та прострілене тіло намагалися дотягтися до неї :

  - Я тебе прикінчу! Усі ваші зрадники та євреї, та папуаси... Як тебе звуть?

 Металева шпилька пробила йому руку :

  - Якщо я скажу, що ... смерть? Тобі полегшає, чи не так? 

  - А.. ти!! А

 Потік галасів потонув у крові. Відкидуючі від себе вогнемет, вона ухопила одну з рацій. 

Перевіряючи свою власну, вона дійсно розуміла, що певним чином Пітер їй помстився. Він її замкнув.

 Тим часом поверхом нижче.

  - Це не до добра - губи дівчинки посиніли, Макс відсахнулася від свого відображення. Голова боліла, але дівчинка не випустила рацію.

  - Ніякої паніки. Ти чуєш мене, гей!

  - Та-ак. Так, звісно - схлип.

  - Зараз же вимикай, чекай. Двадцять хвилин, люба! Макс в мене тут... - Т/і замовкла.

 Сигнал зник. Уся сила пропала.

 Десь на іншому кінці лабораторії у закритому темному приміщенні...

 Розпочалася розмови.

 Довгі та лихі. Як і їхні останні дні.

 Чи ви не чули? Він і на відстані може відшукати ваших дівчат, хіба не знали?

 Пітер, дуже розумний.

P/S (Продовження десь в суботу)