1

Маленьке дівоче тіло бігло з усіх ніг, не помічаючи перед собою жодних перешкод. В її обличчя дув пронизливий вітер і бризкали краплі холодного дощу. Здавалося б, вся природа раптом збунтувалася, просячи не робити дурних вчинків. Але дівчинка все бігла і бігла, бажаючи дістатися мосту, де, на її думку, мало змінитися життя дорогої їй істоти. Заглушаючи всі слова розуму, перебуваючи в тумані відчаю та любові до своєї половинки, вона все твердила собі: «Я повинна це зробити, повинна…».

Відчайдушно ревів вітер, було чути його скорботу на весь цей світ, всі птахи й тварини й рослини кричали пронизливим криком. Все змішалось в незрозумілий гул. Але якби дівчинка, зупинилась хоч на хвилинку, то почула б: «Стій, не ходддии…. Не можна». Але в дівчинці жевріла сильна могутня і нічим не підвладна магія, кохання. Саме так вона називала те почуття, що відчувала до тієї істоти.

Вона була надто слабка, щоби впоратись з усіма бідами цього світу, надто боязка, щоб виходити зі свого укриття, але з часом щось змінюється, і прокидається незрозуміло звідки взята відвага.

Падаючи й спотикаючись, обдираючи свої ніжні ніжки та маленькі ручки до крові, вона нарешті прибула туди, куди прагнуло її серце.

-Стійййй ... прошу, не чіпай його, тільки не його - пронизливо закричала дівчинка

Неподалік від неї стояв велетень, тримаючи в руках чолов'яга. Він був такий величезний і страшний, що маленьке серце почало часто стукати від переляку, але все ж таки вона стояла, задерши голову до верху і дивилася в очі своєму страху і смерті.