ГЛАВА 55. ДАВИД І МАЯ

«Хто придумав ранки?» - перша думка що промайнула в голові Маї коли вона замружила очі від сонячного світла. Прокидатись зовсім не хотілось, було так зручно лежати у міцних чоловічих обіймах. Чи шкодувала через власний вчинок? Прислухалась до себе, ні, однозначно і беззаперечно. Посміхнувшись Мая перевернулась, щоб краще було видно Давида. Як же вона сумувала за його вранішнім сонним виглядом. Не стримавшись легенько торкнулась пальцями обличчя чоловіка, легенько погладила волосся, прикусивши нижню губу доторкнулась до м’язів рук, що міцно її обіймали та вже хотіла тихенько встати,  як її раптом притисли ті ж самі руки, а вуста накрили поцілунком. 
- Ну добрий ранок – з сонною хрипотою промовив чоловік 
-Добрий – відповіла Мая – я хотіла приготувати сніданок
- Потім – цілуючи її відповів Давид – все потім.
Потім настало пізніше, значно пізніше. Снідаючи, чи точніше обідаючи Давид запитав:
-Ти, сподіваюсь розумієш, що шляху назад в тебе немає, як в принципі і у мене?
-Тобто, що ти маєш на увазі? – не зрозуміла Мая
-  Одруження! Ти тепер від мене нікуди не втечеш. – безапеляційно відповів Давид — Послухай, я розумію, що в нас все зараз надто швидко, але повільно ми вже пробували, не вийшло нічого гарного, тепер спробуємо так. Згодна? – зазираючи в очі коханої запитав чоловік
Трохи подумавши Мая згідно хитнула головою і відповіла:
- Згодна. – і трохи згодом запитала – а можна питання, давно хтіла дізнатись 
-Запитуй!
- Тоді, коли на мене наїхали, знайшли водія?
Давид насупив брови і трохи помовчавши відповів
-Так, знайшли — зробив  паузу  — мій секретар.
-Щоо? – не стримала подиву Мая – Але як так трапилось, вона мене не помітила? – здивувалась жінка
- Помітила, вона це зробила навмисно. І анонімний лист на тебе вона також написала.
-Але чому? Що я їй такого зробила?  
-Особисто ти, нічого. Вся справа у її доньці, як виявилось вона була моєю однокласницею і ми дружили. Ну тобто не найкращими друзями були, але спілкувались, я навіть декілька разів відвідував її коли вона захворіла. Потім наші шляхи розійшлись, я поступив на навчання в інше місто, вона залишилась. Як виявилось згодом, Лєра, так  її звуть,  вигадала собі що вона в мене закохана, вигадала і сама в цю вигадку повірила. А коли я відповів що далі дружби наші стосунки не зайдуть, стрибнула з четвертого поверху. Дякувати богові не на смерть, але залишилась калікою на все життя. Так ось, коли я влаштувався до вас на роботу, пройшло вже багато часу і я навіть не впізнав у своєму секретарі маму тієї дівчини, а ось вона мене впізнала і почала мстити за доньку. Ось так.
- Так, а я до чого? – незрозуміла Мая  
-Коли вона зрозуміла що ми разом, захотіла нас посварити, ну що я щасливим не був. Так принаймні вона сказала під час допиту.
 - Очманіти можна.