ГЛАВА 51. ДАВИД. ТРАВНЕВИЙ МЕД, Я НЕ ВІДСТУПЛЮСЬ.

Побачивши Маю, Давид наче втратив розум, спочатку він не повірив що нарешті йому вдалось хоч і випадково знайти втікачку, потім йому захотілось з’ясувати причину її вчинку, а потім…він відчув себе справжнім дебілом. Розповідь Маї нарешті все пояснила, але від цього, на жаль йому краще не стало, навпаки. Зраз за столом у кафе сидів чоловік середнього віку без сім’ї та дітей, чоловік що власними необдуманими вчинками все «профукав».
-Давид, ти  такий мудак кончений!обізвав себе Давид.
-Бажаєте ще чогось?- увірвався у думки голос офіціанта.
-Рахунок, будь -ласка- відповів чоловік 
А коли офіціант пішов за рахунком прошепотів:
- Ні, Травневий мед, я так просто не здамся! Не може все що було між нами так завершитись, не дозволю! Зі шкіри буду лізти, але ти будеш зі мною, як дружина, як матір моїх дітей!  Я змушу тебе згадати все те дивовижне, що було між нами. Не захочеш згадувати, створю нові моменти, ще чуттєвіші!  - пообіцяв Давид ствердно киваючи головою
Минув тиждень
- Давид Маркович, нашому навчальному закладу дуже лестить ваше рішення тут працювати. Але після посади декану що ви займали рік у попередньому закладі, посада що ми можемо вам запропонувати – значно нижча, тобто просто викладач.- директор закладу нервово поправив  краватку ректор закладу де працювала Мая.
- Шановний Ілля Сергійович, щодо мене, жодних проблем, буду більше приділяти увагу на наукову та освітню діяльність здобувачів освіти. Мене все влаштовує.
- Ну тоді по руках, так би мовити, починаєте у середу. Будь — ласка без запізнень. – протягнув руку чоловік похилого віку, але з дуже проникливим розумним і добрим поглядом.
Давид же, подумки, підстрибував наче хлопчисько аж до стелі.