ГЛАВА 50. ДАВИД І МАЯ. ТИ МОЄ МИНУЛЕ!

Злість, жаль, апатія з відчуттям холоду. Всі ці спектри почуттів зненацька звались на Маю наче лавина. Спочатку жінка хотіла зірватися з місця і втікти. Куди? Байдуже, тільки б якомога далі з відси. З цього кафе, від цього чоловіка з минулого, а потім вона зрозуміла одну річ. Він так і не прочитав те смс повідомлення що вона йому написала тоді коли лишила. Йому так було байдуже, що він навіть не спробував її відшукати та з’ясувати в чому річ, адже ні прізвища, ні ім’я вона не змінювала, просто переїхала в інше місто. А це значить лише одне – всі їх стосунки неважливі, навіть немовля яке не народилось. Мая лише гірко посміхнулась і відповіла:
- Ти так нічого і не зрозумів, адже не прочитав смс, що  я тобі тоді написала. Вірно? — поглянувши в очі чоловіка вона впевнилась у вірності своєї думки. 
 - Ні, не читав, хотів запитати особисто, що пішло не так після аварії? - відповів Давид
-Справа ж не в аварії — похитала головою Мая заперечуючи все, а потім зробивши глибокий вдих продовжила — справа у причині цієї аварії. Ти пам’ятаєш день коли це сталось і тему своєї розмови з другом? 
Давид ствердно похитав головою пригадуючи фрази розмови:
 «- Ти одружуєшся ?Вона вагітна? – запитав тоді друг
  - Ні, звісно, ні — відповів Давид
- А чому так однозначно? Ти що проти дітей?
- Ні, просто ще рано»
А потім з’явилась бліда Мая і ставила дивні питання, а йому було соромно що вона чула їх розмову і та жахлива аварія.
-Бачу що пам'ятаєш —  похитала головою Мая — так ось, того дня я прийшла до тебе у кабінет, щоб повідомити про вагітність. А потім почула те що почула, а потім  в наслідок того нещасного випадку я втратила дитинку. Все, кінець історії. Сподіваюсь я відповіла на твоє  запитання стосовно мого вчинку. - спокійно підсумовувала  жінка.
-Почекай! А чому ти мені не сказала про викидень? – після доволі довгого мовчання запитав Давид.
- Чому? – знов сумно посміхнулась Мая – А тому, Давид, що ти від початку не хотів цього малюка, ти б чув себе тоді у власному кабінеті, а потім твій погляд. До того ж мій стан тоді, зрозумій я тебе зненавиділа. А коли ти мене привіз після виписки у наш дім, стало ще гірше, я почала потихеньку втрачати здоровий глузд, мені просто необхідно було змінити своє життя, перезавантажитись. 
- Ти мене ненавиділа? Вважала винним у втраті дитини?  – тихо перепитав Давид
-  Тоді, так – відповіла Мая
-А зараз? Ти мене зараз також ненавидиш?- знов зробивши паузу запитав Давид.
- А зараз, Давид, ти моє минуле. — відповіла Мая і продовжила – Те що було між нами гарного чи поганого залишилось у минулому. У мене зараз нове життя, нові друзі, робота і минулому у ньому не місце. Зараз я тебе не ненавиджу — сказавши останню фразу Мая піднялась і  вийшла з кафе, а по її щоках текли гарячі сльози.