ГЛАВА 48. МАЯ. ВІДГОЛОСКИ МИНУЛОГО

Минув 1 рік.

- «Поринути в ніч, як часом, опустивши голову, поринаєш в думки, — ось так бути всім єством, зануреним в ніч. Навколо тебе сплять люди. Маленька комедія, безневинний самообман, ніби вони сплять в будинках, на міцних ліжках, під міцним дахом, витягнувшись або підібгавши коліна на матрацах, підлогу простирадлами, під ковдрами; а насправді всі вони виявилися разом, як були колись разом, і потім знову, в пустельній місцевості, в таборі просто неба, сила-силенна людей, ціла армія, цілий народ, — над ними холодне небо, під ними холодна земля, вони сплять там, де стояли, ниць, поклавши голову на лікоть, спокійно дихаючи. А ти не спиш, ти один з правоохоронців і, щоб побачити іншого, розмахуєш палаючої головешкою, взятої з купи хмизу поряд з тобою. Чому ж ти не спиш? Але ж сказано, що хтось повинен бути на сторожі. Не спати хтось повинен.» Франс Кафка «Вночі»

- Мая Олександрівна, а нам обов’язково вчити на пам’ять цей твір? - запитали з останньої парти щойно Мая припинили читати. Вона підняла від книги очі й поглянула на хлопця що поставив запитання:

- Ні Левченко, особисто тобі не обов’язково, і оцінку на заліку також.

По аудиторії  розповсюдився спільний здих жалю. Поглянувши на годинник жінка задала завдання та поспішила розпрощатися з групою. Крокуючи коридором Мая дістала телефон який безперервно дзвонив хвилини 2, а поглянувши на дисплей посміхнулась і натисла клавішу прийняття виклику

-Чого  так довго не відповідала ?- пролунав голос зі слухавки.

- І тобі привіт. Зоя, я  тільки но вийшла з аудиторії – відповіла подружці Мая.

- Ти як та «безсмертна поні»! Але, від роботи вони гинуть! – засміялась подруга

-Ну, «я  люблю свою роботу, я прийду сюди в суботу, може навіть у неділю тут я буду неодмінно»..процитувала рядки  з віршика — жарту

- Зубрилка, вчилка ! — Пробурчала у відповідь Зоя – Я ось чого телефоную, сьогодні все у силі?

- Так, ввечорі я у тебе!- відповіла Мая

-Ну тоді, ок. До вечора! – попрощалась Зоя і поклала слухавку.

 «Навіжена!» - посміхнулась Мая. За рік що минув  її життя перетерпіло зміни: по – перше вона дуже схудла і тепер її фігура була більш тендітна, по — друге вона познайомилась і зблизилась з дівчиною яка була продавцем у продовольчій крамниці, по — третє у Маї змінився характер-став більш загартований, з’явився сарказм і зникла та безпосередня життєрадісність і наївність, які були притаманні їй.  Зникла злість, навіть ненависть  і образа на Давида, яка переслідувала її. Мая  сприйняла біль втрати дитини,  зради коханого та навчилась з нею жити, заспокоїлась. Ні, вона продовжувала тужити за дитиною, але не розриваючи  собі серце. З колегами з минулої роботи стосунки не підтримувала, а навіщо? Вони врешті решт і друзями не були, знайомі.     Перебуваючи у власних думках Мая повернула до затишного кафе-бістро де інколи пила каву з чимось смачненьким. Кафе мало літній майданчик з гарними зеленими туями й столиками зі стільцями. Обравши своє улюблене місце, Мая зробила замовлення і з задоволенням заплющила очі насолоджуючись  промінчиками сонця.

-Мая? – почула вона голос з минулого.