ГЛАВА 47. МАЯ. ПОЧАТИ ЖИТТЯ ЗАНОВО

Після того як Давид пішов, Мая нарешті вільно зітхнула. Вона ледь тримала себе, щоб не вигнати його геть як тільки но він з’явився на порозі її палати. Чому не вигнала? По — перше вона була дуже слабкою, щоб протистояти напору Давида, який в жодному разі добровільно не захотів би піти геть, по — друге Мая зовсім не хотіла з’ясовувати стосунки й сваритися у лікарні, третю ж причину вона не змогла сформулювати навіть собі. Повернувшись на іншу сторону жінка спробувала заснути, але пам’ять разом зі спогадами не хотіли їй дати час відпочити: «Невже вже вагітна?» - знову засміявся все той же голос «Ні, Саша, Мая не вагітна.» – категорично відповів Давид «Мая, звісно ж дивовижна, але для дітей ще зарано.» — відповів Давид «Я і без тебе знаю скільки мені років! Але це дитина, не собака чи кішка, до того ж не одразу ж після весілля все це.» – голос Давида був такий чужий, не близької, рідної людини. Далі гуркіт мотора, удар і тиша.  І так по колу «Ненавиджу! Себе ненавиджу, Давида з його небажанням мати дітей ненавиджу, водія тієї клятої автівки ненавиджу!» Промовляла про себе Мая.   Так тривало поки жінка змучена спогадами не змусила себе міркувати про щось інше і заснула. Наступного ранку Мая прокинулась з чітким планом почати все спочатку, але не у цьому місті та не з цим чоловіком, а для цього їй потрібно якнайшвидше одужати та виписатись з лікарні.
Минуло два дні
Вранішній огляд лікаря підняв настрій Маї до небес, адже всі показники в нормі і її сьогодні виписують додому. Всі ці дні Давид майже постійно знаходився біля неї й жінці приходилось уповати на всю свою витримку, щоб не видати своєї ненависті до чоловіка. З кожним днем це почуття все більше пускало свої коріння у її свідомості. Але Мая досить вдало симулювала свій стабільний психічний стан, посміхалась відповідально ставилась  до всіх показань лікаря. А коли залишалась одна згорталась комочком і плакала доки не відчувала спустошення. І ось нарешті, дочекалась 
-Нарешті, тепер терпіти зовсім трохи залишилось, тільки приїхати у дім Давида, дочекатись коли його не буде вдома зібрати речі й все, цей жах пройде. - тихенько дала вона собі установку.
- Травневий мед, доброго ранку – до палати увійшов усміхнений Давид – ну що готова повернутися додому? – жартома запитав чоловік попутно цілуючи Маю у вуста від чого вона стисла руки у кулаки, щоб не відштовхнути його від себе.
-Добрий, — через силу посміхаючись привіталась вона – авжеж готова, я так скучила за домом. Забирай мене швидше звідси.
-Один момент, заберемо виписку і поїдемо.
Опинившись вдома Мая всіма силами намагалась не видати свій стан і якомога менше проводити час з Давидом так минув тиждень. Поки вона одужувала їй вдалося не тільки знайти орендатора на власну квартиру й підібрати житло в іншому місті. Відкритим залишалось лише питання роботи, Мая хотіла вирішити його в останній момент, а поки що вона перебувала на лікарняному. Тиждень що минув дозволив Маї зібратися з думками й сьогодні ранком, коли Давид зібрався йти на роботу вона прийняла рішення що час для відходу настав, тому дочекавшись коли чоловік поїхав на роботу вона зібрала речі та залишивши каблучку і ключі  на тумбочці  біля ліжка вийшла за двері у нове життя. Записку вирішила не писати, а краще зателефонувати чи на крайній випадок надіслати СМС.