ГЛАВА 44. ДАВИД І МАЯ. ДЕНЬ ЯКИЙ ВСЕ РОЗДІЛИВ НА ДО І ПІСЛЯ.

Давид
Давид,  у своєму кабінеті займався поточними справами. Додому хотілося несамовито. Поглянувши на годинник чоловік хотів збирати вже свої речі, аж раптом роздався гучний стукіт у двері  та просунулась голова його найкращого друга ще з університету.
-Привіт трудовому народу! - шуткуючи привітався Саша
-Привіт, привіт! Проходь! — посміхаючись запросив друга  у кабінет Давид.  
- Ти вже збирався виходити?
-Ну майже, але заради тебе залюбки затримаюсь. Щось вип’єш, чай чи каву?
-Кава, це звісно не коньяк, але згодиться!
-Зараз буде – підійшов до кавомашини Давид
-Ну розповідай, як життя буття? — зручно  сидячі у кріслі запитав Саша, попиваючи ароматний напій.
-Та наче не скаржусь.
- А як на особистому ? Хтось є ?
- Теж добре. Є. До речі, запрошую у гості познайомлю вас. — посміхнувся другові Давид
-Так ви вже живете разом? – запитав чоловічий голос
-Так, деякий час. Я зробив пропозицію. – відповів Давид
- Швидкооо ви якось друзі.  – засміявся незнайомець — Невже вже вагітна? - знов засміявся все той же голос. Мая напружилась, від відповіді Давида зараз залежало не більше не менше їх майбутнє. Адже сьогодні вона насмілилась і після обіду з Давидом забігла в аптеку купила тест і зробила його. Повідомити цю новину планувала сьогодні за вечерею.
-Ні, Саша, Мая не вагітна. – категорично відповів Давид
- Вірю — сміючись відповів Саша — а чому так категорично?
-Мая, звісно ж дивовижна, але для дітей ще зарано. — відповів Давид 
-Зарано? Чуваче тобі вже майже сорок! -  не здавався Саша
-Я і без тебе знаю скільки мені років! Але це дитина, не собака чи кішка, до того ж не одразу ж після весілля все це. – голос Давида був такий чужий, не близької, рідної людини з якою ви нещодавно планували своє майбутнє весілля, життя. 
Давид до запитання навіть не задумувався над цією темою. Не те щоб він не хотів батьківства, але десь у далекому майбутньому. Не встиг він висловити свою думку як відчинились двері його кабінету. 
- Мая? - здивовано запитав Давид
- І тобі привіт, — беземоційно  відповіла жінка —  чому занервував?
-Ні, нічого подібного —  знервованим жестом запустив пальці у волосся на потилицю, потираючи шию – такий знайомий жест занепокоєння Давида не минув пильного погляду Маї.