ГЛАВА 13. ДАВИД І МАЯ. МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ ЗМІНИТИ НЕ МОЖНА

Давид
Проводжаючи поглядом  фігуру Маї, що прямувала до наступної аудиторії  Давид сам собі дивувався. Точніше він дивувався своїй реакції на витівку дівчини. 
- Друже, ти чому так завівся? Адже ця Мая (промовляючи її у нього відразу з'явилася асоціація з теплим весняним місяцем та медом) нічого кримінального і не зробила! - пробубонів сам собі чоловік і здивовано знизуючи  плечима відправився далі за своїм маршрутом закривши тим самим інцидент.
Він так занурився у свої думки що навіть не помітив погляд  який, будь він зброєю – вбив би наповал. Стільки в цьому погляді було намішано і злість, і заздрість, і біль. 
Так минула половина дня. Кожен займався своєю справою, чи краще навіть сказати справами(їх чомусь у кожного у цей день виявилось непомірно багато).
Тож випадкова зустріч у кафе не здавалась такою вже і випадковою.
Мая
-Доброго дня Мая, вибач забув по батькові. Здається місце зустрічі змінити не  можна? – пролунав чоловічий голос з іронією прямо позаду Маї. І знову та сама реакція її організму –  наче мурахи  по тілу. 
-  Доброго, Давид Маркович опанувавши свою реакцію і головне свій голос спокійно відповіла Мая. – Олександрівна, ну по батькові. А про місце зустрічі, так ми ж начебто в одному закладі працюємо, тому і зустрічей не минути. «Ах ти ж, бісячий же ти тип! Це він що натякає начебто я його переслідую ?!» - розізлилась жінка
- Ага, ага, я так і подумав !- з сарказмом промовив Давид продовжуючи стояти позаду Маї. 
«Ні,  ну й пиха в нього! Поводить себе так зверхньо, начебто він …начебто він … а хто він? Начальник? Мая не будь дурною, бо він і є твій безпосередній начальник!!» - продовжила розмову зі своїм внутрішнім голосом Мая.    
Мая так занурилась у розмову зі своїм голосом, не помітила групу студентів які так захопились бесідою і також не помітили її. Коротше, зіткнення було неминуче та отримавши значний удар в плече Мая від несподіванки зробила крок  назад потрапивши підбором у ямку на підлозі. Жінка вже навіть відчувала свою зустріч з підлогою, але в останній момент час наче зупинився і вона так і не сказала «привіт!» підлозі. 
-    Обережно, Мая Олександрівна! Ви завжди така неуважна?
«Да єдрид,  же Мадрид! Ну чому це зі мною трапляється?! Чому завжди при його присутності?!Це карма!»- промайнула чітка думка. А потім зорієнтувавшись у якій позі вона знаходиться жінка подумки надавала собі ще й копняків, так щедро, від душі.
-Дякую. Я завжди дуже уважна. Просто не одразу помітила цих студентів і підбор потрапив у ямку. — Прийнявши нарешті вертикальне положення з незалежним виглядом відповіла дівчина і поспішила оплатити своє замовлення.
- Мая Олександрівна, мені здалося чи у вас до мене упереджене відношення?- продовжив йти за нею Давид.
- Давид Маркович, ніякого в мене до вас «упередженого» - зробила руками лапки Мая — ставлення  немає, вам здалось. 
- Тоді як всі цивілізовані люди давайте разом пообідаємо? – сам собі дивуючись запропонував Давид.
-Гаразд, адже ми все ж таки цивілізовані – погодилась Мая, не, тому що її цього дуже хотілося, зовсім ні, а, тому що  в кафе вона не помітила вільного столика за який могла б сісти самостійно і пообідати.