ГЛАВА 11. МАЯ І ДАВИД

Мая
Ранок наступного дня розпочався з дивовижного світанку сповненого кольорами, запахами та співом птахів. Вранішнє сонечко своїм промінням, що проникло через штори лагідно торкнулося обличчя сплячої дівчини. Вона спала на боці й підперши щоку рукою. Примруживши очі від проміння що проник через щілину, Мая від душі потягнулася, посміхаючись новому дню і поспішила встати з ліжка і приготувати сніданок: «Сьогодні мені ніхто не здатен зіпсувати ні день, ні настрій !». Швидко поснідавши кавою з булочкою, вдягнувши червоні штани вільного крою і ніжно-бузкову блузку з маленькими ґудзиками розташованими майже вздовж всієї спини, комплект доповнили босоніжки на платформі. Злегка завивши локонами волосся вона закріпила його з одного боку, доповнивши образ легким мейкапом виділивши тоненькими «стрілочками» погляд очей і сливовою помадою вуста.
-Ну все я готова, до бою!! – промовила Мая і поспішила на зупинку транспорту.
Давид
Повернувшись у ліжку на спину Давид вирішував не легку задачу, чи слід вже залишати таке зручне ліжко, чи можна ще трохи насолодитися станом напівдрімоти. Але відразу ж відчув важкість і відкрив очі наткнувся на два зелені ока які уважно слідкували за його пробудженням, а потім вимогливе «Няв!» не залишило жодних варіантів і задача вирішилась автоматично
- Матрос, ти як той чортяка зранку!- сварливо звернувся до свого улюбленця Давид. У відповідь отримав наполегливе «НЯВ!»
- Ну добре-добре, вже встаю – нахабна твоя морда!
Попередньо переконавшись у відсутності вранішніх «подарунків» від Матроса босоніж пройшов на кухню і наповнив миску смаколиками улюбленця.
-А тепер на роботу!
Мая
Без перешкод, а головне вчасно і без незапланованих зустрічей діставшись на роботу Мая перебувала в піднесеному настрої й тому зайшовши в аудиторію почала з вірша:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
Микола Вороний – Блакитна Панна

-Доброго ранку привіталась Мая з групою
- Доброго ранку, Мая Олександрівна – хором відізвались студенти
- Мая Олександрівна, але це ж українська література, не всесвітня  – поточнила Ліна, дівчина яка завжди намагалася все логічно розкласти по поличках.
-Так, Ліна, я тобі навіть більше скажу, цей вірш відображає сьогоднішній день, настрій.
-Ааа- тільки та промовила дівчина.
Давид
Проходячи повз аудиторію, Давид почув гарний жіночий голос, який повністю передавав настрій людини, що його декларувала. Чоловік зупинився і дослухав вірш до кінця.
- Цікаво, хто так гарно декларує вірші? Може поглянути, ну хоч краєчком ока?
Трохи відкривши двері аудиторії, так щоб утворилася щілина, Давид зазирнув у середину й очманів побачивши Лізу, яка і декларувала вірш, у всі останні її слухали «Ліза? Дивно, а вона що тут робить?»- подумав чоловік і зачинив двері.
-Дивна ця дівчина! Добре почекаю перерви та все дізнаюсь!- пробубонів він і ствердно кивнув головою.